«Н. П. Кондаков (російський академік. — В. Б.) відзначив особливо реалістичний характер особових зображень в останній третині рукопису, яка стосується «найновішої місцевої історії», і вказав, що саме тут — найвиразніші сліди західноєвропейського впливу; так, ми знайдемо тут західні головні убори і чепчики у жінок; князі одягнені у своєрідну західну далматику; «жінки часто вбрані у західні, вузькі у талії, сукні, що тягнуться по підлозі, які вони — теж за західною модою — ледь піднімають спереду, щоб не наступити при ході і показати кольорову спідню сукню»; «жіночий головний убір, замість звичайного чепчика, становить собою західний, накручений на голову тюрбан» [20, с. 2].
Своїми дослідженнями російський академік Никодим Павлович Кондаков (1844–1925) забив осиковий кілок у найбільшу фальсифікацію Петра І та Катерини II — так званий «загальноросійський» Кенігсберзькгій (Радзивилівський) літописний звід і в його «невід’ємну» частину — «Повість минулих літ». І не тільки у них, айв усі згодом «знайдені» «загальноросійські літописні зводи», які походять з «Радзивилівського першоджерела».
Велетенська, відверто нахабна московська фальсифікація цілковито заполонила фактологічне поле як української, так і російської історії. Якщо ми розгорнемо будь–яке вітчизняне наукове джерело, що описує події ІХ–ХІV століть, ми ніколи не знайдемо подібного «західного» одягу на русичах–українцях чи на московитах–фінах. Тут навіть нема про що говорити.
Звертаю увагу: академік Н. П. Кондаков особливо підкреслив, що подібний німецький одяг дуже характерний для «останньої частини рукопису». І це зрозуміло, адже стосується того періоду «літописного зводу», коли на його сторінках уперше з’являється матеріал про ростово–суздальську землю і її князів. Ось чому німецькі художники початку XVIII століття, які малювали мініатюри у літописі, подали їх «особливо реалістично». По–перше, вони абсолютно не мали ні найменшого поняття про одяг жителів тієї землі; по–друге, бачачи Петра І і московитів тих часів у європейському одязі, вони, цілком зрозуміло, думали, що й у давнину існувала така схожість. А оскільки належало намалювати кількасот мініатюр, то, звичайно, було використано готове німецьке першоджерело — «судебник під назвою «Sashsenspiel».
До речі, якщо поглянути на німецькі мініатюри, можна побачити їх величезну подібність до кольорових мініатюр Кенігсберзького літопису. На це звернув увагу навіть я, непрофесіонал.
Якщо ж подивимося на картину А. П. Рябушкіна «Московська вулиця XVII століття у святковий день», то побачимо й одяг московитів тих часів, і болото вище колін на вулиці, де «західні сукні з довгими шлейфами» —недоречні. А про блакитну й рожеву спідню білизну жінки ростово–суздальської землі до часів Петра І навіть не знали. Тим більше, не показували її, оголюючи груди. Повна нісенітниця.
Але, шановні читачі, у вас не повинна складатися думка, що у давній Київській державі (Русі) взагалі не існувало книг, літописів і т. ін.
Існували! І навіть дуже багато. Але вони всі були вивезені в дику Московію у XVIII столітті. Примусово! Ми вже говорили, навіщо московська влада це зробила.
Навіть оригінал великого творіння київського монаха Нестора Катерина II тримала у своїх руках. І це засвідчила історія. Ось чому професор О. О. Шахматов, вивчаючи підробки Катерини II і Петра І, змушений був визнати:
«Я заперечую саму можливість того, що Нестор знав літописну оповідь у тому її вигляді, у якому вона дійшла до нас…» [27, с. 64].
Запам’ятайте ці слова! В російській історіографії ніхто не зумів їх заперечити.
Перед вами історична правда про московську брехню.
5
Першим, хто написав російську історію, став Андрій Іванович Лизлов зі своєю «Скіфською історією». Оскільки ми багато говорили про цю книгу, немає сенсу повторюватися. Хто має бажання відновити в пам’яті матеріал, може звернутися до другої книги «Країна Моксель» (частина друга, розділ перший).
Пригадаю читачам: навіть сама побудова «Скіфської історії» свідчить про кровну державну спорідненість Московії з Казанським, Астраханським та Кримським царствами. Адже у книзі йдеться саме про ці царства, їхню взаємозалежність та їхні династії. А підсумковою частиною книги став розділ «Двір Цесаря турецького».
Весь контекст історії Московії зосереджений на з’ясуванні взаємовідносин між династіями тюркського етносу.