Отже, земля Русі та її захист від ворогів — основні мотиви легендарного «Слова». Захист — від усіх навколишніх неприятелів, у тому числі і від північної Хинови. Ця ідея поширюється не тільки на XI і XII століття, а й на пізніші часи. Адже, як установив професор Б. І. Яценко, «Руська земля XII ст. — пряма спадкоємиця Руської землі (Метрополії) ІХ–ХІ ст. Такий погляд зберігався і у XIII ст., відобразився у «Слові о погибелі Руської землі» (1235–1236 роки), де віддана перевага київським, руським князям, тобто і у XIII ст. Київ зберігав роль об’єднавчого політичного центру. Вигадка про перенесення столиці Руси до Владимира–Суздальського виникла значно пізніше, щоб обґрунтувати претензії Московського царства на зверхність у слов’янському світі» [5, с. 62].
«Слово о полку Ігоревім» — велике свідчення XII ст., де поіменно названі вороги Київської держави. Автор геніального епосу подав величні образи князів—захисників Русі «…від старого Володимира до нинішнього Ігоря» [2, с. 116].
Не будемо повторювати всі великі імена предків, хоча вони гідні нашої пам’яті, як і не станемо повторно аналізувати героїку «Слова». Із цим завданням блискуче впорався історик Б. І. Яценко. Перед нами стоїть інше завдання — розкрити методи і конкретні факти московської фальсифікації історії, тобто звільнити найдавніші українські шедеври, зокрема «Повість минулих літ» і «Слово о полку Ігоревім», від брудного зазіхання на них Москви і московитів.
Це — мета нашої роботи.
7
Пропоную читачам ближче приглянутися до достовірних фактів, пов’язаних із нашим національним епосом «Словом о полку Ігоревім».
Не викликає сумніву, що відкрив рукопис «Слова о полку Ігоревім» видатний син українського народу Данило Туптало, пізніше — митрополит Ростовський. Адже ще у 1680 році у своїй книзі «Руно орошене» він використав деякі поетичні образи «Слова».
У 1702 році Туптала призначили на Ростовську митрополичу кафедру, а в 1707 році у листі до графа Строганова митрополит Дмитро Ростовський просив прислати йому з Московського Печатного двору «хронографы русскыи», забрані за велінням Петра І до Москви. Тобто митрополит Дмитро, очевидно, і вивіз у Московію збірник, де було надруковане «Слово», інакше б він не відав про місце його перебування. Після копіювання свого збірника митрополит, зрозуміло, повернув протограф до Московського Печатного двору.
Згодом копію збірника зі «Словом о полку Ігоревім» було зареєстровано в Ростовському Архієрейському Домі (№ 323). Ми про цей збірник вели мову вище. Згадайте, як О. І. Мусін–Пушкін викрав з нього 20 сторінок із текстом «Слова о полку Ігоревім».
Першодрукар «Слова» Семен Селівановський, який особисто набирав текст, засвідчив, що бачив рукопис «Слова», написаний письмом, «схожим на почерк Дмитрія Ростовського». Коло замкнулося!
«Слово о полку Ігоревім» було надруковане 1800 року Семеном Селівановським у Московському сенатському Печатному дворі із копії, зробленої знаменитим О. І. Мусіним–Пушкіним.
Чому ми говоримо про протограф, а не про оригінал?
Та тому, що початковий текст бачив тільки Д. Туптало. А далі текст опинився у Московському Печатному дворі, і його доля невідома, як і тисяч інших оригіналів. Навіть текст «Слова», скопійований митрополитом, за московською версією, згорів 1812 року під час нашестя армії Наполеона.
Хто бажає ретельніше вивчити це питання, раджу звернутися до фундаментальних праць історика Бориса Івановича Яценка «Слово о полку Ігоревім» та його доба» (2000) та «Історія першого видання «Слова о полку Ігоревім» (2006).
Захопивши в свої руки текст «Слова о полку Ігоревім», написаний старослов’янською мовою, О. І. Мусін–Пушкін спробував його прочитати. Та не вдалося! Його спіткала невдача, бо він не розумів старослов’янської мови XII століття в українському скорописі.
Ми пам’ятаємо, що О. І. Мусін–Пушкін як член знаменитої «Комісії» працював під безпосереднім керівництвом Катерини II. Тому цілком зрозуміло, що до роботи над «Словом» імператриця залучила й інших членів «Комісії»: Івана Болтіна, Івана Єлагіна, Олександра Храповицького та Олексія Малиновського. Професор А. О. Барсов на той час помер, а Х. А. Чеботарьов потрапив у немилість.