Грандіозна московська брехня! Однак це помилка не Катерини II. «Слово» з 1792 до 1796 року перебувало в імператриці у процесі компіляції та переробки і, зрозуміло, до смерті Катерини II (17 листопада 1796 року за старим стилем) ця робота не була завершена. За часів Катерини II вважалося, що у «Слові» йдеться про похід Ігоря Олеговича, який помер 1147 року, тобто про похід 1103 року.
Послухаймо Бориса Івановича Яценка:
«Невпевненість І. П. Єлагіна, який вважав, що йдеться про похід Олеговича Ігоря (помер 1147 р.,) вплинула і на О. І. Мусіна–Пушкіна, і на інших членів… (катерининської «Комісії». — В. Б.). Не дивно, що діючими особами у «Слові» були визнані великий князь Всеволод Олегович (помер 1146 р.), Святослав Олегович (помер 1164 р.), Роман та Мстислав Ростиславовичі (обидва померли в 1180 р.), які не могли мати ніякого відношення до подій 1185 р…. Напрацьований за цією концепцією матеріал був покладений в основу історичних коментарів. Коли ж помилка була помічена і встановлено, що у «Слові» мовиться про похід Ігоря Святославовича (не Олеговича!) в р. (а не в 1103 р.), то в поспіху не вдалося привести усі коментарі у відповідність до цієї дати» [101, с. 214].
Тепер читачам стає зрозумілим безапеляційне твердження Катерини II про ікону Богоматері Пирогощі. Якщо похід князя Ігоря відбувся на початку XII століття, як вважали Члени катерининської «Комісії», то цілком зрозуміло, що в 1160 році ікона могла бути вивезена у Володимир–Суздальський. Однак цього не могло статися, якщо похід Ігоря відбувся у 1185 році.
І пастка з московським «доважком брехні» замкнулася. Скільки не брехали, а облуда однаково вийшла на світ Божий.
Не існувало на початку XII століття Ростово–Суздальського князівства! Тому автор «Слова» не міг у своєму творі звертатися до Великого князя Всеволода! Тим більше, що князь ростово–суздальської землі Всеволод (Велике Гніздо) народився у другій половині XII століття; сидів на великому княжінні з 1176 до 1212 року. Зрозуміло, Катерина II з членами своєї «Комісії» про це знали. Тобто, в первинному тексті «Слова о полку Ігоревім» слів звернення до Великого князя Всеволода та його вихваляння бути не могло. Інакше імператриця з членами «Комісії» виглядають як звичайні дурники. Що зовсім не так!
До речі, зауважте: автор легендарного «Слова» тільки до Всеволода звертається офіційно, за титулом: «Великий княже Всеволоде!» До інших князів він звертається по–родинному: «Ти, буй Рюрику і Давиде!» або: «А ти, буй Романе і Мстиславе!» і т. ін.
Працюючи з 1792 року над героїчним епосом, Катерина II звернула увагу, що автор «Слова» вихваляв українську землю (Русь) та українських князів і жодним словом не звертався до майбутніх князів Московії. Подібного не можна було допустити, тим більше—в історичних творах. Адже це повністю перекреслювало десятилітню роботу Катерини II та її «Комісії».
Ось чому в геніальний український епос втискається «доважок брехні» про звертання до Всеволода, про його міць: «Ти бо можеш Волгу веслами розкропити, а Дін шоломом вилляти!»
Вище я вже говорив про цю неймовірну дурницю. Ростово–суздальська земля та її населення в кінці XII і на початку XIII століття перебували у жахливій дикості. Полонених суздальців у ті роки продавали «дешевше за овець», а в битвах знищували, як звичайне стадо тварин.
Згадайте знамениту Ліпицьку битву 1216 року!
Маючи перед собою взірець фальсифікації Петром І так званого Кенігсберзького літопису, коли до геніального твору Нестора «Повісті минулих літ» «дочепили» декілька сторінок, які описували ростово–суздальську землю, Катерина II точнісінько так само (але вже — всередину) вклинила звертання автора «Слова» до ростово–суздальського князя Всеволода, звеличивши майбутню Московію і предків.
Свідчень, які підтверджують працю Катерини II над «Словом», існує багато. Вище ми говорили: «Слово о полку Ігоревім» було написане на катерининському папері зразка 1792 і 1795 років. Послухаймо ще раз Б. І. Яценка: «Таким чином, робота над перекладом К була виконана ще до появи копії К двома дослідниками в 1792–1794 рр. Заключна частина була доопрацьована і переписана з урахуванням копії К на аркушах 51–52… Отже, підготовлений, в основному, в 1792–1794 рр. переклад К був остаточно відредагований у 1795 р., після виникнення копії К [101, с. 158–159].
І ще одне свідчення цілеспрямованої праці Катерини II над «Словом»: «Примітки 1–18 були укладені ще в 1792 р. (за життя І. Болтіна), згодом дещо підредаговані
О. І. Мусіним–Пушкіним. Наступні коментарі, починаючи з примітки 19, якісно інші: вони переповнені посиланнями на «Родословник князей великих и удельных рода Рюрика», виданий 1793 р. в частині 5–й «Записок касательно Российской истории» Катерини II. Припускаю, що оскільки в примітках 1–18 нема посилань на «Родословник», то ці примітки були підготовлені до 1793 р.» [101, с. 160].