— Деве, обережно! — Енні стояла біля кабінки й простягала вгору руки, наче думала мене зловити. Рушниця, з якої вона обірвала життя Гарді, стояла, зіперта на корпус двигуна.
— Відійди, — наказав я і перекинув ногу через борт кабінки. І знову спалахнула блискавка. Завив вітер, і колесо відповіло виттям. Я вхопився за металевий стрижень і вискочив з кабінки. Руки ковзнули на мокрому металі, і я впав. Піднявся на коліна, а вже наступної миті Енні силкувалася підняти мене на ноги.
— Ти як, нормально?
— Так.
Однак то була неправда. Світ плив перед очима, я був на межі того, щоб знепритомніти. Я схилив голову, сперся руками на коліна і глибоко дихав. Якусь мить я відчував, що от-от відключуся, проте потім усе почало вирівнюватися. Я знову випростався, обережно, не надто швидко рухаючись.
Під проливним дощем годі було щось роздивитися, але я певен, що Енні плакала.
— Я мусила його застрелити. Він же хотів тебе вбити. Правда? Будь ласка, Деве, скажи, що він хотів тебе вбити. Так Майк сказав, а…
— У цьому можеш навіть не сумніватися. І я був би не першою його жертвою. Він убив чотирьох жінок. — Я згадав роздуми Ерін про ті роки, коли трупів не було (принаймні їх не знаходили). — А може, й більше. Імовірно, що більше. Ми повинні подзвонити в поліцію. Телефон є у…
Я рушив у бік «Дзеркального особняка Містеріо», але вона вхопила мене за руку.
— Ні. Не можна. Поки що ні.
— Енні…
Вона впритул наблизила обличчя до мого, майже на відстань поцілунку, але про поцілунки тієї миті не йшлося.
— Як я сюди потрапила? Я маю сказати поліції, що до мого сина в кімнату вночі прийшов привид і повідомив йому, що ти загинеш на оглядовому колесі, якщо я не приїду? Майка не можна в це втягувати, і якщо ти мені скажеш, що я занадто турботлива матуська, я… я сама тебе вб’ю.
— Ні. Я тобі цього не скажу.
— То як я сюди потрапила?
Спочатку я не знав, що сказати. Не забувайте, що я сам був наляканий. Та тільки слово «наляканий» не підходить для опису того, що я відчував. Навіть близько не підходить. Я був шокований. Замість Містеріо я відвів її до фургона й допоміг сісти за кермо. Потім обійшов машину і заліз на пасажирське сидіння. На той час у мене вже зародилася ідея. Її перевагою була простота, тому я думав, що може прокотити. Я зачинив дверцята і витяг з передньої кишені штанів гаманець. Розгортаючи його, мало не впустив на підлогу, так мене трясло. Усередині лежало чимало папірців, на яких я міг писати, та не було чим.
— Енні, будь ласка, скажи, що в тебе є ручка чи олівець.
— Може, в бардачку. Деве, ти мусиш викликати поліцію. А мені треба додому до Майка. Якщо мене заарештують за те, що покинула місце злочину абощо… чи за вбивство…
— Енні, ніхто тебе не заарештує. Ти врятувала мені життя. — Говорячи, я порпався у бардачку. Там лежала інструкція з експлуатації, купи чеків за купівлю бензину за кредитною карткою, «Ролейдс»[63], пачка «M&M», навіть брошура Свідків Єгови, у якій запитували, чи знаю я, що чекає на мене після смерті, але жодної ручки чи олівця.
— Не можна зволікати… у такій ситуації… я завжди це казала… — Вона говорила уривчасто, бо зуби цокотіли. — Просто прицілься… і стріляй, поки тебе… ну… сумніви не взяли… куля мала влучити йому між очей… але вітер… мабуть, через вітер…
Раптом вона схопила мене за плече і стисла, так сильно, що я відчув біль. Очі в неї були величезні.
— Деве, я й тебе зачепила? У тебе рана на лобі й кров на сорочці.
— Це не ти. Він вдарив мене пістолетом, от і все. Енні, тут нема нічого, чим можна було б писа…
Та ручка знайшлася, кулькова, у глибині бардачка. На ній напівстертими, проте досі видимими літерами було написано: «ХОДІМО НА КРОҐЕРІНГ!»[64] Я не скажу, що та ручка врятувала Енні й Майка Росів від серйозних неприємностей з поліцією, знаю тільки, що вона вберегла їх від багатьох запитань про те, що привело Енні в «Джойленд» тієї темної та вітряної ночі.
Я дав її ручку й візитівку зі свого гаманця, чистим боком догори. Ще раніше, коли я сидів у машині й страшенно переживав, що моє зволікання з купівлею нового акумулятора коштуватиме Енні й Майку життя, мені подумалося, що можна було б повернутися в будинок і подзвонити їй… та тільки номера її я не мав. Тепер я сказав їй записати його.
— А під номером напиши: «Дзвони, якщо плани зміняться».
Поки вона писала, я завів двигун фургона і на повну потужність увімкнув пічку. Енні передала мені картку. Я поклав її в гаманець, засунув гаманець назад у кишеню і вкинув ручку у бардачок. Потім пригорнув Енні до себе й поцілував у холодну щоку. Тремтіти вона не перестала, однак її вже не так сильно трусило.