Я дивилася на приміщення, яке Ярослава Павлович виділив під сироварню. Якби я хотіла уявити більш убитіше приміщення то мені то б не вдалося. Трохиму, як правій руці Ярослава Павловича дісталося сумнівне задоволення показати мені дане місце, він маявся і до ролі «покажиїйвсе» відносився з мордуванням, поки я морально налаштовувалася на роботу. А я то думала, це буде швидко.
- Ладно, будемо демонтувати і будувати. Трохим у вас є інформація про будівельні компанія, з якими ви можливо вже працювали?
- Є. У нас тут одна компанія переважно все і будувала-ремонтувала.
- Ясно. Зможете дати їх контактний телефон?
- Звісно. Можу навіть зараз.
- Диктуйте. - дістала я свій записник і уважно записала номер.
- Щось ще?
- Трохим я ж можу сюди заходити в будь-який час і приводити сторонніх людей? Чи щось для цього потрібно оформити?
- А, ні нічого. У вас повний доступ. А кого ви хочете привести?
- Будівельників. Мені потрібен кошторис і будівельники, які будуть займатися ремонтом.
- Ясно.
- Добре. Не буду вас відволікати. Дякую Трохим.
- Якщо що дзвоніть. - з полегшення відкланявся він і подався по своїм справам.
А я залишилася сам-на-сам з цим що було. Потрібен проект, то ж першому не пощастило нашому інженеру. Ми з ним вже не один проект завершили, то ж мені він не зрадів.
- Милослав, а ти мені потрібен.
- Емілія, а я то думаю що ж у мене таке спокійне життя.
- Впевнений, що спокійне? Може просто нудне?
- Ні, просто чудове. Ні дедлайну, ні шарварок, ні енергетичних криз.
- О, який ти з біса ранимий. От, що за чоловіки мене оточують, ледь що, так відразу починають скиглити.
- От, ти мене уже бісиш. - просичав він не гірше змії, якій на хвіст наступили.
- Прости мене, хамку. Я просто на краю світу, сплю на ліжкові з металевими пружинами, в хаті не має жодних зручностей і мені потрібен проект.
- Іноді я тебе ненавиджу. - змирився він і більш добрішим тоном продовжив. - І що ти хочеш? Щоб я приїхав на твій край світу? А ти до речі де?
- Пам’ятаєш в нашому холдингу була сільськогосподарська організація?
- Щось було таке.
- От я тут. І ні, мій хороший, я не буду тим злим монстром, який тебе сюди заманить. Давай я спробую бути твоїми очима і руками. Ти керуєш.
- А як кльово звучить. - в його тоні з’явилися грайливі нотки.
- Коли зможеш зі мною попрацювати? - тепер уже в моєму тоні зазвучали прохальні нотки.
- Та хоч зараз.
- Дякую, рідний. Тоді поїхали.
- Ну, ти зараза. - простогнав він, зрозумівши в що втрапив.
- Але ж зі мною весело…іноді. - додала я.
- Та суцільне свято просто. Ладно, раз я так необачно повівся. Розповідай, що там в тебе є.
Наступні кілька годин, я міряла, я вже мала досвід і навіть лазерну рулетку, фотографувала , знімала відео, робила все аби задовольнити нашого улюбленого, педантичного до сліз інженера. Він на мені здається теж відривався за всі мої гріхи явні і міфічні. І хоча мене вже трохи торсало, Милослав шипів, та ми продовжували епопею дай мені інформацію.
- Милослав , ми з розмірами закінчили?
- Ну, наче все ясно. - глухо пробурмотів він, його я теж видно втомила.
- Добре, дай мені перерви, я хоч водички поп’ю і переїду до офісу, мобільний інтернет тут з трудом ворушиться, а я хочу скинути обладнання і ми продовжимо працювати з моїми хотіннями.
- Десь через годину мене тоді набирай.
- Дякую. Ти мій герой.
- А ти зараза, від якої стогне весь офіс. - пробурчав він в слід, але якось по доброму. Хмикнула я вже чорному екрану на то. Зібралася і поїхала в контору. Як люди раніше жили без мережі? Пару кліків і я на зв’язку з всім світом. Треба інформацію? Гугл тобі в допомогу. Але звісно є і зворотна сторона медалі. Люди здається розучилися живому спілкуванню і їхній світ звівся до меж екрану. І як показують останні дослідження, люди вже зовсім не отримують інформації та знань, а просто витрачають свій час. Діти повсюди з телефонами чи планшетами в руках і майже не бувають на свіжому повітрі, а живе спілкування ,вони замінюють на інтерактивне. А це в свою чергу призводить до того, що в дітей виникають проблеми з спілкуванням. Так, що з однієї сторони це величезний інформаційний простір, а з іншої принесе він шкоду чи користь залежить від того, як людина його використовує. З такими філософськими думками я і доїхала до контори. Витягла з машини саме необхідне та з оберемком речей пішла в свою кону…тобто кабінет. Ввалилася, розклала речі, увімкнула ноутбук, дістала пакет з сухофруктами, положила на стіл і пішла за кавою. Каво-машина в конторі була. Секретар Таня, мені навіть люб’язно зварила чашку кави. З чашкою ароматної кави повернулася в кабінет. Поставила її на стіл потягнулася, щось ще нічого не зробила, а вже втомилася. Вмостилася на стільчик з насолодою зробила ковток кави, ммм, от тепер просто хорошо від задоволення навіть очі примружила. Потягнулася за горішком , не знайшла на місці, навіть очі розплющила, та пакета з сухофруктами на столі не було. Поморгала і трохи з збентеженими почуттями ще раз придивилася до столу. Точно глюк, я ж сама перед тим, як піти за кавою положила його на стіл, чи не положила? Щось нічого не розумію. Заглянула під стіл, декілька горішків я таки знайшла на підлозі. Встала, обійшла стіл довкола так і є, мої горішки, пішла по сліду, один знайшла на підвіконнику, але пачки не було. Що таке? Як таке може бути? Що за містика? Так, ладно, головне сплигувати уяву, а то вже в галоп понеслася і версії всілякі будує…Буду вважати, що той чийсь невдалий жарт, чи злобний підступ. Отже, буде кава без горішків. Повернулася на стілець, допила каву, правда уже якось без вогника. Потягнулася і повернулася у світ де я виконую роботу, а мені за це платять гроші. І платять мені за результат, а не за мою присутність на роботі. Зосередилася, так обладнання, знайшла, скинула файли на електронку Милослава. Ще раз пробіглася по плану, відзначила питання по яким потрібно ще поговорити з ним. І понеслося. Коли працюєш з інформацією, як на мене час пролітає просто непомітно. Інформації багато і всю її треба запхати в мій мозок , відфільтрувати, обробити і видати якийсь результат. Буду втішати себе тим, що мозок потребує тренувань, як і будь який інший людський орган.