Під речами розуміють предмети обмундирування та особисті речі вбитого або пораненого (годинник, гроші тощо). До них не відносяться озброєння і боєприпаси, документи, засоби ведення бою та інші предмети, що збираються з метою подальшого бойового застосування. Викрадення повинно відбуватися на полі бою, тобто на ділянці, де ведуться або велися бойові дії, а також ділянці, що знаходиться в тилу, але піддається обстрілу ворогом. Злочин вважається закінченим з моменту появи реальної можливості розпорядитися викраденою річчю.
Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.
Суб'єкт злочину — тільки військовослужбовець.
Покарання за злочин: за ст. 432 — позбавлення волі на строк від трьох до десяти років.
Насильство над населенням у районі воєнних дій (ст. 433). Об'єктивна сторона цього злочину полягає в насильстві, протизаконному знищенні майна, а також протизаконному відібранні майна під приводом воєнної необхідності, вчинювані щодо населення в районі воєнних дій.
Насильство над населенням включає різні форми посягання на життя та здоров'я, честь та гідність громадян: тілесні ушкодження, незаконне позбавлення волі тощо. Якщо насильство виражається в більш тяжких діях — вбивство, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, зґвалтування тощо — відповідальність настає за сукупністю злочинів. Протизаконне відібрання майна шляхом розбою тягне відповідальність за ч. 2 ст. 433.
Суб'єктивна сторона цього злочину — лише прямий умисел, часто поєднаний з корисливою метою.
Суб'єкт злочину — будь-який військовослужбовець.
Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 433 — позбавлення волі на строк від трьох до восьми років; за ч. 2 ст. 433 — позбавлення* волі на строк від семи до десяти років.
§ 10. Злочини проти законів і звичаїв війни
Безпосереднім об'єктом цих злочинів є порядок, що визначає виконання військовослужбовцями вимог міжнародних конвенцій.
Погане поводження з військовополоненими (ст. 434). Об'єктивна сторона цього злочину виражається в поганому поводженні з військовополоненими, яке мало місце неодноразово, або пов'язане з особливою жорстокістю, або спрямоване проти хворих і поранених, а також в недбалому виконанні обов'язків щодо хворих і поранених.
До військовополонених відносяться особистий склад збройних сил, що потрапив під владу України, а також ополченці і добровольці країни, що знаходиться у військовому конфлікті з Україною.
Під поганим поводженням розуміється будь-яка дія або бездіяльність, що заподіює шкоду життю та здоров'ю військовополонених, принижує їх честь та гідність: нанесення тілесних ушкоджень і побоїв, катування, мучення, позбавлення їжі і медичної допомоги, обмеження в правах, передбачених Конвенцією про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 р.
Погане поводження з військовополоненими, що містить ознаки більш тяжкого злочину (вбивство, зґвалтування тощо) вимагає додаткової кваліфікації за відповідними статтями.
Суб'єктивна сторона злочину — вина у формі прямого умислу при поганому поводженні з військовополоненими або у формі необережності при недбалому виконанні обов'язків щодо військовополонених.
Суб'єктом поганого поводження з військовополоненими може бути будь-який військовослужбовець, а при недбалому виконанні обов'язків щодо хворих і поранених — особи, на яких покладено їх лікування і піклування про них.
Покарання за злочин: за ст. 434 — позбавлення волі на строк до трьох років.
Незаконне використання символіки Червоного Хреста і Червоного Півмісяця та зловживання ними (ст. 435). Об'єктивна сторона цього злочину виражається в носінні в районі воєнних дій символіки Червоного Хреста або Червоного Півмісяця особами, які не мають на те права, а також зловживання в умовах воєнного стану прапорами чи знаками Червоного Хреста і Червоного Півмісяця або пофарбуванням, присвоєним санітарно-транспортним засобам.
Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.
Суб'єктом злочину може бути будь-який військовослужбовець.
Покарання за злочин: за ст. 435 — позбавлення волі на строк до двох років.
Розділ XXI. Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку
§ 1. Поняття і види злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку
У Кримінальному кодексі України 2001 р. вперше злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку виділені в окремому розділі, в якому вперше у більшості статей встановлена відповідальність за суспільно небезпечні діяння. У цьому розділі КК передбачені ті злочини, які світове співтовариство визнає особливо небезпечними для всього людства, тому що вони підривають основи міжнародних відносин і здатні знищити саме людство (агресивна війна, застосування зброї масового знищення, геноцид тощо).
Особливістю цих злочинів також є їх зв'язок з міжнародним кримінальним правом, за яким ці діяння також визнаються злочинами. Поява у КК цієї групи злочинів безпосередньо пов'язана з багаторічними зусиллями світового співтовариства щодо виділення у міжнародному кримінальному праві групи злочинів, найбільш небезпечних для всього людства, і встановлення особливих умов відповідальності за їх вчинення (незалежно від того, чи є дії порушенням внутрішнього права країни, в якій вчинений злочин, а також від місця вчинення злочину, поширення на них юрисдикції Міжнародного кримінального суду або судів інших держав тощо). Основними джерелами норм про такі злочини у міжнародному праві є: статути Нюрнбергського (1945 р.) і Токійського (1946 р.) військових трибуналів, статути міжнародних кримінальних трибуналів по Югославії (1993 р.) і по Руанді (1994 p.). Римський Статут Міжнародного кримінального суду (1998 p.), численні конвенції і резолюції ООН. З 1947 р. Комісія міжнародного права ООН готує Кодекс про злочини проти миру та безпеки людства. При кваліфікації злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку у багатьох випадках слід звертатися до міжнародно-правових джерел для з'ясування змісту норм або окремих понять.
Більшість злочинів, передбачених у розділі XX КК, вважаються закінченими з моменту вчинення суспільне небезпечних дій. Суб'єктивна сторона всіх злочинів характеризується умислом. Відповідальність за посягання на життя представника іноземної держави (ст. 443) настає з 14 років, а за інші злочини — з 16 років. Згідно з ч. 5 ст. 49 давність не застосовується у разі вчинення злочинів проти миру та безпеки людства, передбачених у статтях 437—439 і частині 1 статті 442.
Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку можна поділити на три групи, виходячи з їх об'єктів: 1) злочини проти миру (статті 436, 437, 438 і 447); 2) злочини проти безпеки людства (статті 439, 440, 441 і 442); 3) злочини проти міжнародного правопорядку (статті 443, 444, 445 і 446).
§ 2. Злочини проти миру
Пропаганда війни (ст. 436). Безпосередній об'єкт цього злочину — мир між державами та народами. Пропаганда війни була осуджена Генеральною Асамблеєю ООН ще у 1947 р.
Предмет злочину — матеріали із закликами до агресивної війни або до розв'язування воєнного конфлікту (друкована і рукописна продукція, аудіо- і відеокасети, дискети, лазерні диски та інші матеріальні носії інформації).
Об'єктивну сторону цього злочину утворюють: публічні заклики до агресивної війни або розв'язування воєнного конфлікту, а також виготовлення матеріалів із закликами до вчинення таких дій або розповсюдження таких матеріалів.
Публічними визнаються заклики, які повідомляються багатьом особам в їх присутності або із застосуванням технічних засобів масового інформування (наприклад, виступ по радіо чи телебаченню).