До злочинів першої категорії відносяться наступні сім видів вчинків: перелюбство, вживання спиртних напоїв, крадіжка, розбій, недоказане звинувачення у перелюбстві, відступництво від віри та бунт. Головними злочинами другої категорії є вбивство та тілесні ушкодження незворотного характеру.
Як зазначалось, всі інші злочини за мусульманським правом віднесено до третьої категорії. Проте слід мати на увазі, що у випадках, коли чітко визначене (абсолютне) покарання за злочини, що відносяться до однієї з попередніх категорій, неможливе з якихось причин, або якщо має місце замах на зазначені злочини, тоді вони розглядаються як самостійні злочини третьої категорії.
Ще одна суттєва відмінність злочинів останньої категорії полягає в тому, що відповідальність за перші дві категорії злочинів настає виключно на підставі об’єктивних критеріїв (об’єктивне ставлення у вину), в той час як покарання за злочини третьої категорії вимагає урахування і суб’єктивної сторони злочину.
Питання щодо осудності винної особи вирішується окремо залежно від того, у злочині якої категорії її звинувачують. Характерна особливість тазіра полягає в тому, що він не є системою абсолютно визначених санкцій, внаслідок чого правозастосовний орган може обирати гнучко міру покарання залежно від тяжкості скоєного та даних щодо особи винного. Більш того, при необхідності можуть бути використані кілька видів тазіру. У багатьох випадках тазір застосовується на кшталт визначеного покарання в американському праві, тобто доти, доки злочинець не розкається або не виправиться. Нарешті з урахуванням публічного інтересу дозволяється превентивне покарання тазіром осіб, щодо яких маються достатні підстави підозрювати, що вони можуть вчинити злочин.
Характерною особливістю мусульманського права є те, що навіть загальновідомі кримінальні покарання, такі, наприклад, як позбавлення волі, у мусульманському праві мають значні відмінності. Так, інколи засуджені до позбавлення волі перебувають вдома або у мечеті, не маючи права їх залишати.
Сучасне мусульманське право характеризується значними змінами. Це знаходить своє втілення, зокрема, у тому, що у правових системах найбільш розвинених мусульманських країн закони шаріату поступово втрачають провідні позиції на користь законодавства, побудованого на принципах західноєвропейського права (Туреччина, Єгипет тощо).
§ 4. Кримінальне право держав Далекого Сходу
У літературі висловлено міркування, згідно з яким знайомство з китайським та японським правом здатне допомогти скласти уявлення щодо деяких важливих і характерних елементів загальної далекосхідної концепції права. Саме тому ми обмежимось оглядом кримінального права зазначених країн.
Щоб точніше зрозуміти специфіку кримінального права Японії, слід мати на увазі, що воно складається з трьох частин: 1) право, що міститься у Кримінальному кодексі; 2) спеціальне кримінальне право, тобто норми, які містяться у спеціальних кримінальних законах; 3) норми про кримінальне покарання, що містяться у некримінальному законодавстві (так зване кримінально-адміністративне право, кримінально-господарське, кримінально-трудове законодавство тощо). Ні у кримінальному кодексі, ні в інших джерелах кримінального права Японії визначення злочину не існує. Можна припустити, що за японським кримінальним правом злочином вважається діяння, за яке передбачено кримінальну відповідальність.
Кримінальне право Китаю та його сучасний розвиток визначається загальною стратегією держави на побудову соціалізму з китайською специфікою. Від періоду 1949–1956 рр. бере початок становлення соціалістичного права, з часом у 1957–1976 рр. мало місце панування правового нігілізму у період так званої культурної революції, після чого знову почався період інтенсивного законотворення, коли практично було оновлено кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство. У ст. 10 КК КНР вперше в історії Китаю законодавче закріплено поняття злочину, під яким розуміють всі діяння, що посягають на державний суверенітет і територіальну цілісність, спричиняють шкоду диктатурі пролетаріату, порушують соціалістичне будівництво, громадський порядок, посягають на загальнонародну власність громадян, їх особистість, демократичні та інші права, а також інші суспільно небезпечні дії, за які у КК передбачено кримінальне покарання.