Але зараз рікша минав інші цікавинки: Школу, де крихітні гномики вивчали давню історію Гномленду... відкритий театр, де давали вранішню виставу «Якби я був єдиним гномом»... поле для міні-гольфа, яке розташовувалося вертикально вниз на пагоні, гноми грали в гольф у гравітаційних чоботях, закріплених на паростках... і головний офіс «Дрібних друкованих новин», де друкували останній примірник: «Фатіма виграла змагання з правопису Гномленду! Переможне слово: БУЙАБЕС[10]!»
Агата була настільки зачарована, що геть забула про все, що залишилося за спиною.
— Живуть повністю у своєму світі, — пробурмотів Тедрос. — Немов гадки не мають, що відбувається нагорі.
— Ми не втручаємось у події нагорі, — озвався Суббі. — Після того як Артур вигнав нас, король Ітінзи сказав, що це наше благословення, і наказав збудувати підземну колонію. Декілька пихатих гномів залишилися на поверхні, чув, що один навіть став учителем у тій відомій Школі. Але решта залишилася з Ітінзи й відрізала себе від усього, що відбувається нагорі. Не хочу бути неввічливим, але ви, люди, уважаєте, що все в Лісах обертається навколо вас. Ви ділите свою землю, створюєте фальшиві кордони лише для того, щоби почати суперечку, і не встигаєте отямитися, а вже воюєте з друзями й братами. Звісно, жартую. Жоден гном не напружився, аби скористатися Обсерваторією людського світу в Музеї гномів і подивитися, що відбувається у ваших Лісах. Мали закрити виставку, бо вона була геть нікому не цікава. Уявляєте, гноми, які були вашими найвірнішими союзниками, тепер геть байдужі, чи ви живі, чи померли. А тепер, коли ви дізналися таємницю про наше місце перебування, не певен, що Ітінзи залишить вас живими.
Суббі захихотів.
— О, ось ми й приїхали...
Королівська варта похмуро глипнула на Суббі, їхні ятагани виблискували. Охоронці зміряли поглядом Агату і її друзів, було зрозуміло, що вони бачать їх під зміїною шкірою. Вони махнули рікші, і Суббі почав крутити педалі, наближаючись вимощеною золотом дорогою до блакитного палацу, єдиної будівлі в Гномленді, яка була здатна вмістити дорослу людину.
Агата відчула нервову напругу як нагадування, що вона була тут не на відпочинку. Там, нагорі, усі Ліси полюють на неї та її друзів. А тепер вона залежна від милості незнайомого короля, який їх прихистив. Короля, який зневажає весь її вид.
Двоє вартових відчинили двері палацу, Суббі заїхав усередину.
— Ви можете зняти шкіру, — сказав він, зупинившись.
Софі вже висунулася з-під покривала й витріщалася на розкішне фоє з арок, викладених синім камінням. Агата злізла з рікші й придивилася до каміння. На його поверхні перехрещувалися тоненькі цівки розплавленої лави, яка змінювала напрям, як заманеться, час від часу вибухаючи червоним димом. Під ногами синій камінь спалахував червоними блискітками, пульсуючи візерунком лап на всій підлозі, наче сузір’я в нічному небі.
Із найближчого кутка випливли три листки латаття, на них стояли три високі склянки із золотаво-рожевим молоком і кокосовим печивом, які Агата, Тедрос і Софі радо з’їли, витончений напій змішувався в роті із солодкою кокосовою стружкою. Водночас молоко й печиво чарівним чином знову з’явилися. Припливли ще три листки латаття з гарячими, ароматизованими м’ятою рушниками, ними підлітки витерли землю з облич, а останній листок латаття приніс чисту сорочку для Тедроса.
— Якщо це наш сховок, то я не бачу необхідності повертатися нагору, — пожартувала Софі.
— Радий залишити тебе тут до того часу, поки те «непорозуміння» звиватиметься гадюкою, аби втримати свій трон, — сказав Тедрос, одягаючи сорочку.
— Те «непорозуміння» не може нічого втримати без моєї допомоги, тож «непорозуміння» має цілувати мої ноги, — буркнула Софі.
— Я якось поцілував тебе, і це було жахливо, — озвався Тедрос.
Це змусило Софі замовкнути.
— Ви двоє варті одне одного, — кинула Агата.
Це вже змусило замовкнути Тедроса.
Почувся голос Суббі:
— Тепер я вас залишаю.
Усі троє розвернулися й побачили, що юний гном завмер біля вхідних дверей у кінці зали. Він відчинив їх, і з’явився блакитний водоспад, який переливався через поріг; немов завіса, вода піднімалася вгору, щойно торкалася підлоги, а потім знову проливалася вниз.
— Отже, ходімо, — кивнув Суббі на водоспад, — і без того вже змусили короля чекати.
Софі згорбилася, наче не мала жодного наміру промокнути, а Агата притиснула до себе торбину Даві й рушила до дверей, принц ішов поряд.
— Гадаєш, він нам допоможе? Король Ітінзи? — запитала Агата в Тедроса, зупинившись перед водоспадом.