Першокурсники розподілися на підрозділи, узявши за основу Лісові групи по п’ять Щасливців і п’ять Нещасливців у кожному. Перший підрозділ, Група № 1, схилився над лавою, яку перевернули й перетворили на довгий стіл, завалений дюжиною мап. Агата крутилася навколо, не певна, як їй очолити справу, але, на щастя, це їй не знадобилося, бо учні самі все вирішили.
— Не можу знайти в бібліотеці Чеснот жодну сучасну мапу замку Камелот, але ми маємо це, — промовив гарний темношкірий юнак-Щасливець, позначений як Богді, він указував на крихку схему в дуже старому виданні «Історії Лісів для учнів». — Згідно з цим, підземелля знаходиться під Золотою вежею, унизу. Але через те, що замок збудований на пагорбі, схоже, підземелля може знаходитися під схилом пагорба. Звісно, якщо ця мапа правильна.
Богді подивився на Агату.
— Тут ви можете допомогти нам. Підземелля досі там?
Агата напружилася.
— Ну... я не певна. Я його ніколи не бачила.
Уся команда витріщилася на неї.
— Але ж ви прожили в Камелоті декілька місяців, — промовив Щасливець на ім’я Лейтен, низенький і м’язистий, із каштановим волоссям і ластовинням.
— Ви ж були принцесою, — уточнив Богді.
Агата зашарілася.
— Слухайте, певно, підземелля досі там, де було, тож припустимо, що мапа правильна...
— Саме це я й сказала, а ці Щасливці відповіли мені, що я дурна, — прогула Валентина з іншого кінця столу. Вона мала довгий, високий хвіст, тоненькі брови й хрипку вимову. — Але я сказала, в’язниця має бути там, і якщо в’язниця під схилом пагорба, тоді ми візьмемо лопати й тиць-тиць-тиць! Тедросіто й ваші друзі вільні.
Богді й Лейтен пирхнули.
— Валентино, по-перше, схоже, цьому підручнику вже тисячі років, а ґрунти із часом зсуваються.
— Перепрошую, моя родина живе під деревом гуанабани[2] тисячі років, а воно досі там, — зауважила Валентина.
Лейтен застогнав.
— Слухай-но, навіть якщо підземелля знаходиться під пагорбом, не можна зробити тиць-тиць-тиць, бо там стоїть варта.
— Ти знаєш казку famoso[3], де юнак не врятував друзів, бо боявся варти? — запитала Валентина.
— Ні, — спантеличено промовив Лейтен.
— Отож бо й воно, — наголосила Валентина.
— Ві, я знаю, Нещасливці мають захищати один одного перед Щасливцями, але ми навіть не можемо знайти той пагорб, — промовив миршавий Нещасливець із полум’яно-червоним фарбованим волоссям, над головою якого кружляло ім’я Аджа. — Я намагався визначити підземелля тепловидінням, але нічого не побачив.
— Тепловидінням? — перепитала Агата.
— Це моя лиходійська здібність, — пояснив Аджа. — Ви знаєте, яка особлива здібність Софі? Закликати Зло. Саме завдяки їй вона викликала воронів на Показі Здібностей. На ній була та дивовижна мантія зі Зміїної шкіри, яку вона пошила власноруч... Тепер та виставляється в одній із вітрин Виставки Зла. Я б хотів приміряти її, аби відчути себе в ролі Софі... Перепрошую, я великий шанувальник Софі. Поводився стримано, коли вона була Деканом, аби Софі вирішила, що я дурень, але я знаю кожне слово з її казки й одягнувся нею на Гелловін у хутра й чобітки, і якщо чесно, вона буде найкращою королевою Камелота за всі віки... вартою обожнювання...
Аджа помітив, що Агата насупилася.
— Е-ем. Без образ.
— Ти почав із тепловидіння, — різко промовила Агата.
— Так. Це моя лиходійська здібність — бачити тіла в темряві, навіть крізь тверді перешкоди. Тож я переконав професорку Шікс дозволити мені взяти стімфа, і разом із німфою ми полетіли до Камелота, бо стімфи ненавидять лиходіїв, і він би зжер мене без супроводу вартового зі Школи Добра, — базікав Аджа. — Ми летіли неймовірно високо, тож люди Ріана на вежах не помітили нас. Але в підземеллях під схилом я мав би вгледіти тіла під землею... але я нічого не побачив.
— Аджо, без образ, але ти не можеш знайти вбиральню посеред ночі, і я знаю про це напевно, — зауважила Валентина, зиркнувши невесело на Агату. — Тож лише те, що ти не побачив підземелля, не означає, що його там немає.
— Солоденька, я займав верхні місця на уроках у професорки Шікс шість випробувань поспіль, — захищався Аджа.
— Бо твій справжній дар — підлабузництво до вчителів, — сказала Валентина.
Через цю сварку Агата не могла зосередитися як слід і поміркувати, а ще в повітрі з’явився дивний сморід, що долинав від Групи № 6. (Агата почула, як принцеса Ума видихнула: — Смердить, наче нора скунса п’ятничного вечора!)
2
Сметанне яблуко, або аннона колюча, — вічнозелене дерево з широкими зеленими листками. Одне з найцінніших тропічних плодових дерев.