Позаду нього відчинилися двері, і до покоїв королеви увійшли дві покоївки в білих уніформах, того самого кольору, що і його власна. Вони несли купу пакунків із одягом. Горт поквапився, аби допомогти, і побачив, що на кожному пакунку виднівся напис: «Одяг від фон Зарачін» — хлопець забрав принесене й поклав на канапу. Потім розвернувся до покоївок, але вони вже виходили, опустивши голови, обличчя були приховані капелюшками.
— Це мої сукні від мадам Клотильди? Дякувати Богу, — сказала Софі, вибігаючи з ванної кімнати в рожевому халаті. На голові був тюрбан із рушника, вона ледве поглянула на Горта. — Мадам Клотильда фон Зарачін — імператриця модного світу в Лісах. Усі найвідоміші принцеси одягаються в неї. Мадам Клотильда навіть створила сукню Евелін Сейдер, ну ту, що з блакитних метеликів-шпигунів. Пам’ятаєш, мало не повбивала нас у другому класі, але c’est magnifique[4], еге ж? Минулого вечора я в паніці написала їй, благаючи надіслати мені хоча б щось, аби одягти на Благословення, і, зважаючи на мій новий статус, вона, ясна річ, була змушена погодитися. Хоча й попередила, що це буде надміру дорого, але я сказала їй, що Ріан заплатить, будь-що-будь. Він і його брат втратили право одягати мене минулого вечора. Не лише тому, що сукня, яку вони дали мені, була жахливою (хоча я, безумовно, зробила її більш вишуканою), а тому що в мене від неї кропивниця, Горте. Щойно я повернулася до своєї кімнати, шкіра почала палати, наче мене покусала навала мурах. Ти ж знаєш, що в мене алергія на дешеві тканини. У будь-якому разі, я стягнула сукню ще до того, як вона завдала мені справжньої шкоди, і спалила її. Тільки закуріло.
Софі кинула погляд на рештки, що димілися в каміні.
— Ні, ні, ні, я більше не одягатиму жодної речі їхньої матусі. Нехай навіть не плекають надію. Зрозуміло? Горте?
Вона вперше подивилася на Горта.
Горт кліпнув.
— Е-ем.
І лише потім зрозумів, що Софі дивиться не на нього, а на ковзуна на його шиї, немов уся промова призначалася йому. Вона тремтіла від хвилювання на канапі.
— А тепер знайдімо щось відповідне для церкви...
Горт став перед нею.
— Софі. Що я тут роблю?
Софі зустрілася з ним очима.
— По-перше, пані Софі, бо тепер ти мій камердинер. По-друге, зараз ти лише вештаєшся тут у вбогій піжамі й тхнеш горилою, хоча мав би допомагати мені готуватися до першої весільної урочистості.
— Слухай-но, тут нікого немає — зніми це з мене... — почав було вимагати Горт, указавши на ковзуна.
— Допоможи відкрити коробки... Я запізнююся... — видихнула Софі.
— Мені байдуже! Софі, ти маєш...
Софі вистрілила палаючим пальцем рожеву блискавку повз вухо Горта, і ковзун із його шиї, звиваючись, полетів до дверей, цього було досить, аби Софі встигла прошепотіти Горту:
— ВОНО ЧУЄ.
Горт ковтнув повітря.
— Як щодо цього? — жваво промовила Софі, піднімаючи яскраве блакитне сарі, розшите пір’ям павича. — Воно зробить Благословення більш світським...
Вісім золотих ковзунів у вигляді стріл розітнули сарі й пошматували його на дрантя.
Софі й Горт рвучко розвернулися й побачили, як входить Джапет у золотому з блакитним мундирі, у який він був одягнений під час коронації Ріана. Із його появою вісім золотих ковзунів, зробивши коло, повернулися до Джапета й розчинилися на його одязі. У близнюка Ріана було підбите око, виднілися садна на чолі та щоках, сорочка була порвана в декількох місцях, і крізь дірки світилася шкіра.
— Ось це ти одягнеш на церемонію Благословення, — сказав він Софі.
Дівчина простежила за його очима. Змій дивився на камін...
...Там, на охолому вугіллі, лежала біла скромна мереживна сукня з оборками. Софі приголомшено відсахнулася.
— Ось що ти одягатимеш щодня, — сказав Джапет. — Це твоя уніформа. І якщо ти знову вирішиш осквернити матусину сукню, я оскверню тебе тією самою мірою.
Софі не відводила погляд від сукні.
— А-а-але ж я її спалила! Перетворила на попіл, ось тут. Від неї нічого не залишилося... Як вона повернулася...
Водночас Горт витріщався на Джапета, який мав такий вигляд, немов його подрав тигр. Джапет глипнув у відповідь і перетворив свій мундир на чорні обладунки Змія; ковзуни, які міцно обтискали Змієве тіло, робили криваві розтини ще виразнішими.
— Протести на захист Тедроса, — пояснив він. — Пішли в бійку, пси. Я міг би покликати короля на допомогу, але він був занадто зайнятий, укладаючи угоди щодо звільнення полонених. — Він витер кров із губи. — Зрештою, пусте. Від них нічого не залишилося.