Мабуть, найгіршим було вітрове скло.
Він не купував нового вітрового скла для Крістіни — це він знав напевно. Якби він придбав таку складну обтічну конструкцію, його банківська книжка схудла б набагато сильніше. Та й хіба не залишився б чек? Одного разу він навіть спеціально перерив усю теку з позначкою «МАШИНА», яку зберігав у своїй кімнаті. Але такого чека не знайшов, хоча насправді копирсався в чеках без особливого ентузіазму.
Денніс казав щось — нібито клубок тріщин з вигляду зменшився, став не таким страшним. А потім, того дня в Гідден-Гіллз, він просто… ну, зник. Лобове скло було чистим і бездоганним.
Але коли це сталося? Як це сталося?
Він не знав.
Зрештою він заснув і поринув у неприємні сновидіння, борсаючись на простирадлах і зіжмакуючи їх у вузол, а гнані вітром хмари тим часом розбіглися й над землею холодно заяскріли осінні зірки.
24 / Побачене вночі
То був сон — вона була певна, майже до самого кінця, що це мусить бути сон.
Уві сні вона пробудилася від сну про Арні, у якому кохалася з ним не в машині, а в дуже холодній синій кімнаті, де не було меблів, тільки темно-синій килим з грубим ворсом і розсип подушок в атласних наволочках трохи світлішого відтінку сині… вона прокинулася від цього сну у своїй кімнаті, коли ще тільки заповідалося на світанок неділі.
За вікном гурчала машина. Вона підійшла й визирнула надвір, униз.
Біля тротуару стояла Крістіна. Її двигун працював — Лі бачила, як із труби здіймається димок вихлопу, — але всередині було порожньо. Арні, мабуть, уже стояв під дверима, хоча стуку ще не було. Їй треба було спуститися, і швидко. Якщо батько прокинеться й побачить Арні о четвертій ранку, він збіситься.
Але вона не ворухнулася. Вона подивилася вниз на машину й подумала, як сильно її ненавидить… і боїться.
І машина ненавиділа її теж.
«Суперниці», — подумала вона, і ця думка, у цьому сні, була не похмура й гарячково-ревнива, а доволі розпачлива й перелякана. Он вона стояла біля тротуару, он вона — припаркована перед її будинком у глуху темінь ранку, чекала її. Чекала Лі.
Спускайся, рибонько. Спускайся. Покатаймося, поговорімо собі про те, кому він більше потрібен, хто про нього більше дбає, і хто для нього кращий у підсумку. Ну ж бо… ти ж не боїшся, правда?
Її охопив жах.
Це несправедливо, вона старша, вона знає різні хитрощі, вона його звабить…
— Забирайся геть, — відчайдушно прошепотіла Лі уві сні й м’яко постукала по склу кісточками пальців. Скло на дотик було холодним; вона побачила маленькі відбитки у формі серпиків, які залишили на паморозі її кісточки. Дивовижно, якими реальними могли бути деякі сни.
Але то мусив бути сон. Мусив, бо машина її почула. Не встигли слова зірватися з її губ, як зненацька увімкнулися «двірники», якимись презирливими розмашистими рухами змітаючи мокрий сніг з вітрового скла. А тоді вона рівно рушила зі свого місця біля бордюру й покотила вулицею.
Без водія за кермом.
Лі була в цьому впевнена… настільки, наскільки може бути впевненою людина уві сні. Пасажирське вікно було запорошене снігом, але не заліплене ним до непрозорості. Її погляд проникав усередину, і за кермом нікого не було. Тож, звісно, то мав бути сон.
Вона побрела до ліжка (у яке ще ніколи не приводила коханця; як і в Арні, у неї ніколи не було коханців), думаючи про далеке-далеке Різдво — дванадцять, а може, навіть чотирнадцять років тому. Певна річ, тоді їй було не більше чотирьох років. Вони з матір’ю були в одному з великих універсальних магазинів у Бостоні, може, у «Філінз»…
101
Take you for a ride in my car-car, / Take you for a ride in my car-car. / Take you for a ride, / Take you for a ride, / Take you for a ride in my car-car (