Арні поволі обійшов свою машину, усе це фіксуючи. Лі заговорювала до нього двічі. Жодного разу він не відповів. Тепер свинцевий колір його обличчя розбавляли дві сухотні, лихоманкові плями високо на вилицях. Він підняв «восьминога», що валявся на асфальті, й вона побачила, що то кришка трамблера розподільника запалювання — батько їй колись показував і розказував, коли порався біля машини.
Кілька секунд він на неї дивився, неначе вивчаючи поглядом екзотичний зоологічний зразок, а потім жбурнув на землю. Під їхніми підошвами хрускотіло бите скло. Лі знову до нього заговорила. Він не відповів, і після цього, разом із величезною жалістю до нього, вона почала відчувати страх. Згодом вона скаже Деннісові Ґілдеру, що їй здалося цілком імовірним, принаймні на ту мить, що він міг збожеволіти.
Він копнув ногою шматок хромового оздоблення. Той ударився об сітку загорожі паркувального майданчика, тихо дзенькнувши. Задні фари були потрощені, теж розсипавшись на штучні коштовні камені, цього разу — рубіни, цього разу — асфальт замість сидіння.
— Арні… — спробувала вона знову.
Він спинився. Дивився на щось крізь дірку у вікні з боку водія. Лячний низький звук почав рватися з його грудей, рик джунглів. Вона поглянула через його плече, побачила й раптом відчула божевільну потребу розсміятися, закричати й знепритомніти, і все це одночасно. На панелі приладів… вона спершу не помітила; серед загальної руїни вона не зауважила, що було на панелі приладів. І відчуваючи, як до горла підступає блювота, подумала, хто міг так низько опуститися, бути таким абсолютно ницим, щоб таке зробити, щоб…
— Гівнярі! — закричав Арні, голосом, який наче йому й не належав. Високим, пронизливим і надтріснутим від люті.
Лі розвернулася і виблювала, наосліп тримаючись за машину поряд з Крістіною, бо перед очима в неї пливли дрібні білі цятки, що розпухали, наче повітряний рис. Їй невиразно згадався сільський ярмарок — щороку на дерев’яну платформу витягували стару машину зі звалища і притуляли до неї кувалду, і за четвертак можна було гупнути тричі. Задум полягав у тому, щоб розплющити авто. Але не… не…
— Ви прокляті гівнярі! — верещав Арні. — Я вас дістану! Я вас дістану, хай це буде останнє, що я зроблю в житті! Хай це, блядь, буде останнє, що я зроблю!
Лі знову виблювала й на одну страшну мить зловила себе на тому, що гірко шкодує про те, що взагалі познайомилася з Арні Каннінґемом.
27 / Арні та Реджина
Тієї ночі він зайшов у будинок о чверть на дванадцяту. Одяг, у який він вбрався з прицілом на поїздку в Піттсбург і шопінг, був увесь в плямах мастила й іржі. Його руки були забруднені ще сильніше, а на тильному боці лівої долоні зміївся спіралеподібний неглибокий поріз, схожий на тавро. На обличчі застиг виснажений і приголомшений вираз, а під очима залягли темні кола.
Його мати сиділа за столом, розклавши перед собою «солітер». Вона чекала, коли він прийде додому, і до глибини душі боялася цього водночас. Їй уже телефонувала Лі, розповіла, що сталося. Дівчина, що справила на Реджину враження доволі приємної (хай навіть і не достатньо хорошої для її сина), говорила так, наче плакала.
Стривожившись, Реджина поклала трубку одразу, як тільки змогла, і набрала номер гаража Дарнелла. Лі сказала, що Арні викликав звідти евакуатор і поїхав разом з водієм. А її, всупереч протестам, посадив у таксі. У трубці пролунало два гудки, а потім сипливий і рипучий голос сказав: «Угу. Дарнелл».
Вона поклала слухавку, зрозумівши, що буде помилкою розмовляти з ним так — а вони з Майклом, схоже, уже вдосталь помилок наробили стосовно Арні та його машини. Вона зачекає на його повернення додому. Скаже те, що має сказати, дивлячись йому в очі.
І вона це сказала.
— Арні, мені дуже шкода.
Краще було б, якби Майкл теж був удома. Але він поїхав у Канзас-Сіті, на симпозіум, присвячений торгівлі й початкам вільного підприємництва в Середні віки. До неділі він не повернеться, якщо ця новина не змусить його повернутися. А на думку Реджини, це було ймовірно. Вона усвідомила (не без домішки каяття), що тільки зараз у неї розкриваються очі на всю серйозність цієї ситуації.
105
Would you like to go riding / In my Buick ‘59? / I said, would you like to go riding / In my Buick ‘59? / It’s got two carburettors / And a supercharger up the side (