— Отакий ти популярний, вічно кудись біжиш, — сказав Денніс. — Серйозно, чувак, дякую. Розрадив мене в цей похмурий день.
На одну дивну секунду йому здалося, що Арні заплаче. Щось танцююче у надрах його очей зникло, і коло нього знову був його друг — Арні знову став собою. І щиро йому всміхнувся.
— Деннісе, ти тільки завжди пам’ятай одне: за тобою ніхто не скучає. Зовсім ніхто.
— Іди в сраку, поїж раків, — урочисто відказав Денніс.
Арні тицьнув йому середній палець.
Офіційну частину візиту було завершено; Арні міг іти. Він зібрав речі в коричневий пакет для закупів, тепер уже не такий пухкий. Усередині подзенькували свічники й порожні пляшки з-під пива.
Раптом Денніса осяяла одна думка. Він постукав кісточками пальців по гіпсу.
— Арні, а розпишись-но на цьому.
— Я ж розписувався вже, хіба ні?
— Та вже стерлося. Підпишеш іще раз?
Арні знизав плечима.
— Якщо є ручка.
Денніс простягнув йому ручку з шухляди нічного столика. Шкірячись, Арні схилився над гіпсом, що був підвішений під кутом до ліжка з противагами у вигляді гирьок і натяжних барабанів, знайшов біле місце серед гравюрного орнаменту з імен та гасел і нашкрябав:
Дописавши, він погладив гіпс і повернув ручку Деннісові.
— Порядок?
— Ага, — відповів Ґілдер. — Дякую. Не переймайсь, Арні.
— А то. З Днем подяки.
— І тебе з тим самим.
Арні пішов. Трохи згодом повернулися батьки Денніса; Еллі, очевидно, стомлена бурхливими веселощами того дня, поїхала додому спати. Дорогою додому Ґілдери обмінялися спостереженнями щодо того, яким заглибленим у власні думки їм здався Денніс.
— Так, він був у похмурих роздумах, — сказав батько. — Свята в лікарні — це зовсім невесело.
Що ж до самого Денніса, він того вечора довго й вдумливо роздивлявся два підписи. Арні справді вже розписувався на його гіпсі, але ще тоді, коли обидві ноги Денніса були скуті гіпсом до паху. Того першого разу він поставив підпис на правій нозі, яка висіла в повітрі тоді, коли приходив Арні. Цього вечора він розписався на лівій.
Денніс викликав медсестру й увесь свій шарм пустив на те, щоб переконати її опустити його ліву ногу, щоб він міг порівняти два підписи поряд. Гіпс на правій нозі обрізали й мали зняти до кінця за тиждень чи десять днів. Підпис Арні ще не стерся — про це Денніс теж збрехав — але був близько до місця відрізу.
На правій нозі Арні жодних слів не писав, там був тільки підпис. З певними зусиллями (і трохи болем) Денніс із медсестрою зуміли прилаштувати ноги поряд достатньо близько, щоб можна було роздивлятися обидва підписи на одному рівні. Голосом таким сухим і надтріснутим, що Денніс ледве впізнав у ньому свій власний, він спитав у медсестри:
— Як на ваш погляд, вони однакові?
— Ні, — відповіла жінка. — Про те, що чеки підробляють, я чула. Але щоб підробляли підписи на гіпсах… Це жарт?
— Звісно, — сказав Денніс, відчуваючи, як у груди з живота підіймається крижаний холод. — Це жарт.
Він подивився на підписи; порівняв їх і зрозумів, що та холоднеча поволі заполонює його всього, знижує температуру тіла, і волосся на потилиці стає сторч:
Вони були геть неподібні.
Пізніше тієї ночі після Дня подяки здійнявся холодний вітер. Спершу поривчастий, згодом він переріс у рівний потік. Ясне око місяця незмигно вдивлялося в землю з чорного неба. Останнє коричневе зсохле листя осені, зірване з дерев, мчало риштаками з таким звуком, наче котилися кістки.
У Лібертівілль прийшла зима.
30 / Канючі Велч
Четвер після Дня подяки був останнім днем листопада, і того вечора Джексон Браун[109] дав концерт у Муніципальному центрі Піттсбурга перед залою, у якій був повний аншлаг. Канючі Велч пішов туди з Річі Трелоні й Нікі Білтінґемом, але ще перед початком шоу відокремився від них. Він циганив дріб’язок, і хтозна — чи то перед концертом Брауна в народу був якийсь особливо поблажливий настрій, чи просто Канючі вже став кимось на кшталт милої серцю місцевої роззяви, до якої всі звикли (Канючі, романтик за натурою, схилявся на користь останнього), — але вечір у нього вдався на славу. Він нациганив близько тридцяти доларів «дріб’язку». Монети розповзлися по кишенях; Канючі деренчав, як свиня-скарбничка. Зловити попутку додому теж виявилося порівняно легко, з усіма тими автівками, які від’їжджали від Муніципального центру. Концерт закінчувався об одинадцятій сорок, і в Лібертівілль він повернувся трохи пізніше, ніж о чверть на другу.
108
The night was dark, the sky was blue, / and down the alley an ice-wagon flew. /Door banged open, / Somebody screamed, / You oughtta heard just what I seen (
109
Джексон Браун (нар. 1948 р.) — вокаліст, гітарист, клавішних, композитор, автор текстів, продюсер.