Уві сні Майкл Каннінґем усміхався. Поряд із ним, в іншому ліжку, Реджина не всміхалася. Вона лежала без сну й чекала стуку дверей, який сповістить, що її син прийшов із зовнішнього світу.
Потім вона почула, як відчиняються й зачиняються двері… потім почула його кроки на сходах… а по тому зможе заснути.
Можливо.
33 / Джанкінс
Джанкінс заїхав до Дарнелла приблизно о восьмій сорок п’ять того вечора. Арні щойно закінчив вовтузитися з Крістіною. Він поміняв радіоантену, яку відламала банда Реппертона, і останні чверть години сидів за кермом, слухаючи «П’ятничну кавалькаду золота» по радіо WDIL.
Він намірявся лише увімкнути радіо й один раз прокрутити ручку, щоб перевірити, чи правильно він під’єднав антену та чи немає шуму. Але натрапив на сильний сигнал WDIL і просто сидів, утупивши погляд у вітрове скло, з замріяним і далеким поглядом, а Боббі Фуллер співав «Я воював з законом», Френкі Лаймон та «Зе Тінейджерз» співали «Чому дурні закохуються?», Едді Кокран співав «Ходімо, народ», а Бадді Голлі співав «Захоплюйся». У п’ятничні вечори на WDIL не було реклами й не було діджеїв. Лише музика. Те, що покинуло чарти, але не наші серця. Час від часу звучання переривав м’який жіночий голос, який говорив йому те, що він і без того знав, — що він слухає хвилю «Дабл’ю-Ді-Ай-еЛ-Піттсбург», радіо «Синя замша».
Арні сидів, мріючи, за кермом, світилися червоні вогники панелі керування, і він легко постукував пальцями. Антена була в порядку. Так. Він добре впорався з роботою. Як і казав Вілл — у нього все в руках горить. Погляньте тільки на Крістіну; Крістіна це доводить. Вона була купою брухту на газоні в Лебея, а він повернув її до життя; потім вона була купою брухту на тривалій автостоянці в аеропорту, і він знову повернув її до життя. Він…
Захоплюйся… захоплюйся й кажи мені…
Захоплюйся й кажи мені… не чутися самотнім…
Він що?
Поміняв антену, так. І декілька вм’ятин вирівняв, це він пам’ятав. Але скла не замовляв (хоча воно все було новим), не замовляв жодних накриттів для сидінь (хоча вони теж були замінені), і лише раз пильним оком подивився під капот, та одразу ж і затріснув його від жаху через те, що вони наробили з Крістіниним двигуном.
Однак тепер радіатор був цілим, блок двигуна — чистим і блискучим, поршні рухалися вільно й чітко. І двигун мурчав, як кицька.
Але були сновидіння.
Йому снився Лебей, що сидів за кермом Крістіни, Лебей, зодягнутий в армійську форму, що була вся заляпана й поцяткована сіро-синіми плямами цвинтарної гнилі. Лебеєва плоть попливла і потекла, місцями крізь неї прозирали блискучі білі кістки. Очниці, у яких колись були очі Лебея, тепер темніли порожнечею (і однак там щось копошилося, о, так, щось незрозуміле). А тоді Крістінині фари вмикалися й пришпилювали когось до землі, пришпилювали, як жука до білого квадратика картону. Когось знайомого.
Канючі Велча?
Можливо. Та коли Крістіна раптом зривалася з місця, і верещали шини, Арні здалося, що нажахане обличчя там, на вулиці, текуче, мов лій, і змінюється, поки на нього летить «плімут»: щойно воно було обличчям Реппертона, потім враз стало Сенді Ґелтоном, а потім — важким і круглим, як Місяць, лицем Вілла Дарнелла.
Хто б там не був, він відскочив убік, проте Лебей дав задній хід, перевівши важіль коробки передач чорними зогнилими пальцями — на одному з них теліпалася обручка, вільна, як кільце, накинуте на гілку сухого дерева, — а потім він знову врубав передній хід, поки фігура на проїжджій частині побігла на протилежний бік вулиці. Крістіна знову напала, і голова обернулася, кидаючи переляканий погляд через плече, і Арні побачив обличчя своєї матері… обличчя Денніса Ґілдера… Лі, з величезними очима під хмарою розтріпаного темно-білявого волосся… і нарешті — своє власне обличчя, зі спотвореним ротом, що оформлювався в слова «Ні! Ні! Ні!»
112
I think you better slow down and drive / with me, baby… / You say what? / Hush up and mind my own bidness? / But Baby, you are my bidness! / You gooood bidness, baby, / And I love good bidness! / What kind of car am I drivin? / I’m drive a ‘48 Cadillac / With Thunderbird wings / I tell you, baby, she’s a movin thing, / Ride on, Josephine, ride on… (
Еллас Мак-Деніел — один із псевдонімів співака Бо Діддлі.