То було запитання, від якого він сахався. Тому що боявся відповіді.
34 / Лі та Крістіна
День був сірий, з неба грозився посипати сніг, але Арні був правий в обох пунктах — вони гарно провели час і він не поводився як дивак. Місіс Кебот була вдома, коли він приїхав, і прийняла його спочатку прохолодно. Але минуло чимало часу — хвилин, може, із двадцять — поки спустилася Лі, у светрику карамельного кольору, що прегарно підкреслював її груди, та парі нових журавлинової барви слаксах, які прегарно підкреслювали її стегна. Це непоясненне запізнення з боку дівчини, котра майже завжди була досконало пунктуальною, виявилося навмисним. Арні запитав у неї про це пізніше, і Лі заперечувала все (з невинним виразом, у якому фігурували трохи занадто широко розплющені очі), однак у будь-якому разі своєї мети досягла.
Коли хотів, Арні міг бути чарівним, тож енергійно взявся обробляти місіс Кебот. І коли Лі, зав’язуючи на ходу волосся у хвостик, прискакала додолу сходами, місіс Кебот уже відтанула. Вона принесла Арні «пепсі-колу» й захоплено слухала, поки він частував її байками шахового клубу.
— Це єдина цивілізована позакласна активність, про яку я чула в житті, — сказала вона, звертаючись до Лі, і схвально усміхнулася Арні.
— НУУУУУдно, — просурмила в ніс Лі. А потім обійняла Арні за стан і гучно цмокнула в щоку.
— Лі Кебот!
— Вибач, мамусю, але він такий гарненький у помаді, правда? Арні, зачекай. У мене є «Клінекс». Не зішкрібай пазурями. — Вона полізла в сумочку по серветку. Арні подивився на місіс Кебот і підкотив очі. Наталі Кебот затулила рота долонею й захихотіла. Відновлення дружніх стосунків між ними відбулося.
Арні та Лі поїхали в «Баскін-Роббінс», де початкова ніяковість, що залишилася від телефонної розмови минулого вечора, нарешті розтанула без сліду. В Арні був якийсь невиразний страх, що Крістіна не поїде чи що Лі скаже про неї щось огидне; їй ніколи не подобалося їздити в його машині. Але обидві турботи не виправдались. Крістіна їхала рівно й чітко, мов швейцарський годинник, а в усьому, що мала сказати про неї Лі, дзвеніла втіха й приємний подив.
— Я б нізащо в таке не повірила, — сказала вона, коли вони виїхали з маленької автостоянки кафе-морозива і влилися в потік транспорту, що прямував до Монровілльського торговельного центру. — Ти, певно, гарував, як той віл.
— Усе було не так погано, як тобі здалося, — запевнив її Арні. — Не проти послухати якусь музику?
— Ні, авжеж, не проти.
Арні увімкнув радіо — «Зе Силуеттс» якраз кіп-кіпали й бум-бумкали, виспівуючи «Знайди роботу»[114]. Лі скривила личко.
— «Ді-Ай-Ел», фу. Можна я перемкну?
— Будь як удома.
Лі знайшла рок-станцію з Піттсбурга, на якій співав Біллі Джоел. «Ти, мабуть, права, — радісно погоджувався Біллі, — я, мабуть, псих». Слідом за цим Біллі розповів своїй дівчині Вірджинії, що дівчата-католички починають занадто пізно. То був «Вікенд вуличних вечірок». «Зараз, — подумав Арні. — Зараз вона почне глухнути… капризувати… ще щось». Але Крістіна знай котила собі вперед.
Торговельний центр вирував збудженими, але добродушно налаштованими покупцями; до початку несамовитої й часом потворної різдвяної гарячки ще лишалося більш ніж два тижні. Дух Різдва був ще достатньо новим, щоб бути незвичним, і можна було дивитися на гірлянди, розвішані в широких коридорах торговельного центру без кислих ебенезер-скруджівських відчуттів усередині. Рівне дзеленчання дзвоників Армії спасіння ще не стало надокучливим джерелом почуття провини; вони поки що виспівували добрі новини й закликали виявити добру волю, а не оте монотонне металеве «У бідних немає Різдва у бідних немає Різдва у бідних немає Різдва», яке завжди чув Арні, коли цей день наближався й очі в продавчинь та Санта-Клаусів Армії спасіння ставали дедалі зацькованішими й усе більше порожніли.
Вони трималися за руки, аж поки пакунків не стало забагато, і Арні жартома пожалівся, що вона зробила з нього свого в’ючака. Коли спускалися на нижній поверх, до книгарні «Б. Далтон», де Арні хотів подивитися книжку про виробництво іграшок для батька Денніса Ґілдера, Лі помітила, що пішов сніг. Вони трохи постояли на засклених сходах, визираючи надвір, радісно, як маленькі діти. Арні взяв її за руку, і Лі подивилася на нього, усміхаючись. Він чув запах її шкіри, чистий і трохи мильний; чув пахощі, що линули від волосся. Він нахилив до неї трохи голову, і вона нахилила до нього свою. Вони поцілувалися, і вона стиснула його руку. Згодом, після книгарні, вони стояли над ковзанкою посередині торговельного центру, спостерігали, як катаються ковзанярі, як пірнають, виписують піруети й кружляють під звуки різдвяних колядок.
113
My baby drove up in a brand-new Cadillac, / She said, ‘Hey, come here, Daddy, / I ain’t never comin back!’ / Baby, baby, won’t you hear my plea? / Come on, sugar, come on back to me! / She said, ‘Balls to you, big daddy, / I ain’t never comin back!’ (
114
«Get a Job» (