Вона фарбувалась якоюсь особливою губною помадою, і в те давно минуле літо 1934-го вона своїм смаком нагадувала полуниці, принаймні так думав Вілл Дарнелл, тоді ще досить худорлявий, ясноокий, амбітний і молодий. Від того смаку ліва рука тягнулася посеред ночі до ерегованого й сповненого бажання члена… і ще до того, як Ванда Гаскінз здалася, вони танцювали той солодкий особливий танець у снах Вілла Дарнелла. У його вузькому дитячому ліжку, закороткому для вирослих ніг, вони танцювали.
І згадуючи тепер той танець, Вілл перестав думати й почав мріяти, а переставши мріяти, знову затанцював.
Від сну, який так і не став глибоким і міцним, він прокинувся за якихось три години; прокинувся, бо задеренчали, відчиняючись, великі гаражні ворота й над ними загорілося світло — не денна лампа, а сліпучо-яскрава 200-ватна.
Вілл похапцем підняв спинку крісла. Черевики стукнулися об килимок під столом (на ньому опуклими гумовими літерами було написано по діагоналі «БАРДАЛ»[125]), і до тями його швидко привело не так щось інше, як голки в ногах.
Через увесь гараж до двадцятого боксу повільно проїхала Крістіна — і ковзнула всередину.
Вілл, дотепер не переконаний, що вже не спить, споглядав її з дивною відсутністю хвилювання, притаманною, мабуть, лише тим, кого щойно вирвали зі сну. Він сидів рівно за своїм столом, поклавши руки — свинячі окости на брудну списану карлючками промокашку, і споглядав її.
Двигун розігнався один раз. Двічі. Блискуча нова вихлопна труба стрельнула синім димком.
Мотор заглух.
Вілл сидів непорушно.
Його двері були зачинені, але між конторою і довгастим, хлівоподібним приміщенням гаража завжди був увімкнений інтерком. Завдяки тому самому інтеркому він почув, як починається сварка між Каннінґемом і Реппертоном, ще тоді, у серпні. Тепер же з гучномовця інтеркому долинало рівномірне цокання металу, поки холонув двигун. І більше Вілл нічого не чув.
З Крістіни ніхто не виходив, бо в ній нікого не було.
Усяке таке він відкладав у відкриту папку, бо з ним ніколи не траплялося нічого непоясненного… от тільки, можливо, щось подібне відбувалося саме зараз.
Він бачив, як вона перетнула бетонну підлогу, прямуючи до двадцятого боксу, і автоматичні двері постукотіли додолу, зачиняючись за нею й залишаючи надворі холодну грудневу ніч. А експерти, які б згодом вивчали цей випадок, могли сказати: «Свідок задрімав, а потім заснув, це він визнає, і йому снилося… те, що, за його твердженням, він бачив, було, вочевидь, не більше й не менше, ніж продовженням сну, зовнішнім стимулом, що спричинив суб’єктивний ряд спонтанних сновидних образів…»
Так, вони могли таке сказати, так само, як Вілл міг бачити сни про танець із п’ятнадцятирічною Вандою Гаскінз… але в реальності існував розважливий чоловік віком шістдесят один рік, чоловік, який уже давно позбувся всіх залишків романтичних уявлень.
І він бачив, як Каннінґемів 58-й прослизнув через увесь гараж порожнім, і кермо в ньому крутилося само, коли машина пірнула у свій звичний бокс. Він бачив, як згасли передні фари, і чув, як затихає восьмициліндровий двигун.
Тепер же, почуваючись так, ніби в усьому тілі не було кісток, Вілл підвівся, нерішуче постояв на місці, підійшов до дверей свого кабінету, знову повагався й тільки тоді відчинив. Він вийшов і рушив уздовж рядів автомобілів, припаркованих у похилому положенні, до двадцятого боксу. Звук його кроків відлунював за спиною і згасав у загадковій тиші.
Він зупинився біля машини, її розкішного двоколірного кузова, червоно-білого. Фарба була густонасиченою, виразною й бездоганною, без найменших щербинок чи ледь помітних цяток іржі. Чисте й абсолютно ціле скло не мало на собі навіть крихітної подряпини від камінця, що зачепив його випадково.
Єдиним звуком тепер було повільне скрапування талого снігу з переднього та заднього бамперів.
Вілл торкнувся капота. Теплий.
Він натиснув на ручку дверцят водія, і ті вільно відчинилися. З салону виплив аромат нової шкіри, нового пластику, нового хрому — от тільки під ним вчувався інший, значно неприємніший запах. Земляний. Вілл глибоко вдихнув, але не зміг визначити його джерело. Йому подумалося про стару ріпу в старому погребі його батька, і ніс зморщився.
Він нахилився вперед. У запалюванні не було ключів. Одометр показував 52 107,8.