Він більше не хотів знову й знову прокручувати в голові цю стару жуйку. Коли продзеленчав останній дзвоник того позірно нескінченного четверга, він пішов — мало не побіг — на студентську автостоянку й пірнув у Крістіну.
А потім сидів за кермом і дихав довгими схлипами, дивлячись, як кружляють і опадають на яскравий капот перші сніжинки післяполуденної віхоли. Він пошукав у кишені ключі й завів Крістіну. Двигун упевнено захурчав, і Арні рушив, зминаючи шинами твердий сніг. Усе-таки, мабуть, доведеться поставити зимову гуму, але, правду кажучи, Крістіна її наче й не потребувала. Зчеплення з дорогою в неї було кращим, ніж у будь-якої машини, за кермом якої він був у своєму житті.
Намацавши ручку радіо, він увімкнув WDIL. Шеб Вулі[127] співав «Фіолетового людожера», і це врешті змусило його заусміхатися.
Від самого сидіння за кермом Крістіни, відчуття контролю, усе навколо ніби покращувалося. Здавалося, що все можна вирішити й упорядкувати. Звістка про Реппертона, Трелоні й малого гівняра, які так невдало для себе порозважалися, стала, звичайно, величезним шоком, а після прикрощів кінця літа й цієї осені цілком природно було, що він почувався трохи винним. Але він у той час був у Філадельфії, отак просто. Він ніяк не був з цим пов’язаний; то було неможливо.
Просто в нього взагалі настрій був нульовий. Денніс лежав у лікарні. Лі поводилася по-дурному — неначе то машина взяла й запхала шматок гамбургера їй у горлянку, бо в неї зненацька виросли руки, Господи Боже. А ще сьогодні він вийшов з шахового клубу.
Найгіршою в цьому, напевно, була реакція містера Слоусона, їхнього куратора. Він просто погодився з його рішенням і навіть не пробував переконати не робити цього. Арні йому наплів із три мішки гречаної вовни про те, як у нього мало часу і як йому доведеться просто відмовитися від якоїсь позакласної діяльності, а містер Слоусон просто кивнув і сказав: «Добре, Арні, якщо передумаєш — ми в тридцятому кабінеті». Він подивився на Арні своїми вицвілими блакитними очима, збільшеними крізь скельця окулярів до розміру огидних варених яєць, і в них щось читалося — докір?
Можливо. Але той дядько навіть не намагався його відмовити — ось у чому притичина. Він міг хоча б спробувати, бо Арні був найкращим учасником шахового клубу ЛСШ, і Слоусон це знав. Якби він спробував, то, може, Арні б і змінив думку. Насправді в нього з’явилося більше вільного часу, тепер, коли Крістіна була… була…
Що?
Ну, знову полагоджена. Якби містер Слоусон сказав щось типу: «Слухай, Арні, ти не поспішай, гарненько все обдумай, ти нам дуже потрібен…» Якби він щось таке сказав, то чого б і не передумати? Але ж ні. Просто «якщо передумаєш — ми будемо в тридцятому кабінеті», і бла-бла, і тиць-миць, сучий гівняр, як і всі вони. Не його вина, що ЛСШ вилетіла з турніру в напівфіналі, перед тим він виграв чотири матчі і виборов би перемогу й у фіналі, якби тільки мав шанс. Це через тих гівнярів Баррі Кволсона та Майка Гікса вони все просрали; обидва грали в шахи так, наче думали, що Руй Лопес[128] — це якийсь новий газований напій…
Він зняв обгортку й фольгу з пластинки жуйки, склав її навпіл у роті, скатав у кульку обгортку і з точною акуратністю викинув у пакет для сміття, що звисав з Крістіниної попільнички. «Прямо малому недоноску в сраку», — пробурмотів він і вишкірився. Посмішка та була жорстка й непоступлива. Його очі неспокійно бігали з боку в бік, недовірливо оглядаючи світ, сповнений схибнутих водіїв, тупих пішоходів і всезагального ідіотизму.
Арні безцільно катався Лібертівіллем, і його думки крутилися по цьому злегка параноїдальному й гіркотно-втішному колу. З радіо лився потік золотих старих хітів, і того дня всі вони, здавалося, були інструменталками — «Бунтівник», «Дикі вихідні», «Телстар», джунглева «Підлітковий удар» Сенді Нельсона і «Гуркіт» Лінка Рея[129], найкласніша з-поміж них усіх. Спина нила, але стерпно. Ненадовго засніжило сильніше, бо напливла темно-сіра хмара снігу. Він увімкнув передні фари, і майже одразу снігопад ущух і хмари розійшлися, пропускаючи крізь свої ґрати далеке й холодно-прекрасне зимове сонце пізнього пообіддя.
Він катався.
А коли випірнув зі своїх думок (тепер про те, що Бадді Реппертона спіткав цілком очікуваний кінець), то шоковано усвідомив, що вже майже чверть на шосту — і темно. Ліворуч показалася піцерія Джино, у темряві мерехтіли зелені неонові листочки конюшини. Арні зупинився біля тротуару й вийшов. Та вже пішов через дорогу, коли зрозумів, що ключі залишилися в запалюванні Крістіни.
127
Шелбі Фредрік «Шеб» Вулі (1921–2003) — американський актор і співак, найбільш відомий своєю піснею 1958 року «The Purple People Eater» («Фіолетовий людожер»).
129
«Бунтівник» («Rebel Rouser») — інструментальна композиція, записана гітаристом Двеном Едді 1958 року. «Дикі вихідні» («Wild Weekend») — інструментальна композиція гурту «The (Rockin’) Rebels», випущена 1961 року. «Телстар» («Telstar», так називався американський супутник, виведений на орбіту 10 липня 1962 р.) — інструменталка 1962 року, записана англійським гуртом «The Tornados». «Підлітковий удар» («Teen Beat») — композиція, записана барабанщиком Сенді Нельсоном у 1959 році. «Гуркіт» («Rumble») — найвідоміша композиція співака Лінка Рея (повне ім’я — Фред Лінкольн Рей-молодший), випущена 1958 року.