Один зі «штатських» підніс до рота рацію й заговорив у неї.
— Об’єкт виїхав у машині Дарнелла. Будьте напоготові.
Вони рушили слідом на «крайслером» до траси І-76. Коли побачили, що Арні з’їхав пандусом, який вів на схід і біля якого був знак Гаррісбурга, то повернули на західний з’їзд, у бік Огайо, і відзвітували. Вони з’їдуть з І-76 через найближчий виїзд і повернуться на свій спостережний пост біля гаража Дарнелла.
— Добре, — озвався в рації голос Джанкінса, — зготуймо омлет.
За двадцять хвилин, коли Арні вже котив на схід на спокійних і дозволених законом 50-ти милях, троє копів з усіма дозвільними документами на руках постукали в двері будинку Вільяма Апшо, котрий жив у вельми престижному районі Свіклі. Апшо відчинив у банному халаті. За спиною в нього квакали мультики з ранкового суботнього ТБ.
— Коханий, хто там? — погукала його дружина з кухні.
Апшо подивився на документи, які виявилися судовими ордерами, і йому стало недобре. В одному ордері йшлося про те, що всю податкову документацію, пов’язану з Віллом Дарнеллом (фізичною особою) та Віллом Дарнеллом (підприємцем) має бути вилучено. На цих паперах стояли підписи генерального прокурора та судді Верховного суду штату Пенсильванія.
— Любий, то хто ж там? — перепитала дружина, і одне з його дітей вийшло подивитися — з величезними здивованими очима.
Апшо спробував заговорити, але з горла вирвався лише хрип. Почалося. Він бачив це у своїх снах, і це нарешті почалося. Будинок у Свіклі не вберіг його; жінка, яку він тримав на безпечній відстані в Кінг-ов-Прусії[135], не вберегла його; почалося — він прочитав це на гладеньких обличчях цих копів у їхніх готових костюмах «Андерсон Літтл». Що найгірше — один з агентів був федералом. «Алкоголь, тютюн і зброя». Він сяйнув другим посвідченням, де було зазначено, що він агент якоїсь федеральної оперативної групи з протидії розповсюдженню наркотиків.
— За нашою інформацією, ви тримаєте вдома офіс, — сказав коп-федерал. З вигляду йому можна було дати років скільки? Двадцять шість? Тридцять? Чи доводилося йому коли-небудь перейматися тим, що робити, коли в тебе троє дітей і дружина, яка трохи занадто любить гарні речі? У цьому Білл Апшо сумнівався. Коли в тебе такі турботи, твоє обличчя не залишається таким гладеньким. Твоє обличчя залишається таким гладеньким лише якщо ти можеш дозволити собі розкіш думок про величне — закон і порядок, добро і зло, хороших і поганців.
Він розтулив рота, щоб відповісти на запитання копа-федерала, але видав ще один хрип.
— Чи правильна ця інформація? — терпляче спитав федерал.
— Так, — хрипнув Білл Апшо.
— А інший офіс — за адресою Френкстаун-роуд, сто, у Монровіллі?
— Так.
— Любий, та хто ж там? — спитала Ембер і вийшла в коридор. А побачивши на ґанку трьох людей, щільніше згорнула комір домашньої кофтини. З вітальні горлопанили мультики.
Раптово й майже з полегшенням Апшо подумав: «Це кінець усьому».
Дитина, що вийшла подивитися, хто там завітав до них у гості так рано суботнім раночком, раптом розплакалася й побігла шукати порятунок у затишку «Супердрузів» на 4-му каналі.
Коли Руді Джанкінс отримав доповідь про те, що Апшо затримано й усі документи, які стосуються Дарнелла як у будинку Апшо у Свіклі, так і в його монровілльському офісі, вилучено, він очолив загін із шістьох поліцейських і повів їх на шмон, як сказали б у старі часи. Навіть під час свят у гаражі суботнього дня було відносно людно (хоча й не так, як це бувало в літні вікенди), і коли Джанкінс підніс до губ гучномовець і заговорив у нього, то рвучко розвернулися зо два десятки голів. Після цього їм ще й у новому році надовго тем для розмов вистачить.
— Це поліція штату Пенсильванія! — гримів Джанкінс у гучномовець. Слова відлунювали й розліталися довкола. Навіть у ту мить він підловив себе на тому, що його погляд притягує до себе червоний з білим «плімут», що стояв порожній у двадцятому боксі. Свого часу він тримав у руках із півдюжини знарядь убивства: інколи на місці, а частіше — на трибуні для свідків. Але від самого лише погляду на ту машину в нього все холонуло всередині.
Ґітні, працівник податкової, який поїхав з ними в цей рейд, насупив до нього брови: вперед, мовляв. «Ніхто з вас не знає, у чому насправді річ. Ніхто». Але він знову підніс гучномовець до губ.
— Це підприємство закривається! Повторюю: це підприємство закривається! Можете забрати свої транспортні засоби, якщо вони в належному стані для перевезення. Якщо ні, будь ласка, залиште гараж швидко й організовано! Це підприємство закривається!