Гучномовець підсилено клацнув, коли він його вимкнув.
Він кинув погляд на контору й побачив, що Вілл Дарнелл розмовляє по телефону. Непідкурена сигара звисала в нього з рота. Джиммі Сайкс стояв біля автомата з «колою», і на його простакуватому обличчі застиг вираз спантеличеного переляку — тієї миті він не надто відрізнявся від сина Білла Апшо перед тим, як той розридався.
— Чи розумієте ви свої права, які я вам зачитав? — керівником операції був Рік Мерсер. Гараж позаду нього був порожній, тільки четверо копів у формах заповнювали папери на машини, які було вилучено внаслідок закриття гаража.
— Так, — сказав Вілл. З його обличчя не сходив зосереджений вираз; знервованість виказувало лише хрипке дихання, швидке хвилювання великої грудної клітки під білою сорочкою з відкритим коміром, а ще те, як він стискав у руці аспіратор.
— Ви зараз маєте нам що сказати? — спитав Мерсер.
— Поки не приїде мій адвокат — ні.
— Ваш адвокат може зустріти нас у Гаррісбурзі, — озвався Джанкінс.
Вілл презирливо глянув на нього й промовчав. Надворі інші поліцейські у формі закінчили опечатувати кожні двері й вікно гаража, крім маленьких бічних дверей. Доки не буде знято обмеження, увесь транспорт заїжджатиме в ті двері.
— Я такої маячні ще ніколи в житті не чув, — нарешті вимовив Вілл Дарнелл.
— А стане ще маячніше, — зі щирою усмішкою запевнив його Мерсер. — Вілле, ви їдете звідси на дуже довгий час. Може, одного дня вас поставлять керувати тюремним автопарком.
— Я тебе знаю, — сказав Вілл, подивившись на нього. — Твоє прізвище Мерсер. Я добре знав твого батька. Найпродажніший був коп із тих, яких колись бачив округ Кінгс.
Кров відринула від обличчя Ріка Мерсера, і він здійняв руку.
— Ріку, не треба, — застеріг Джанкінс.
— Та нехай, — сказав Вілл. — Веселіться, хлоп’ята. Відпускайте жартики про тюремний автопарк. Я вернуся сюди за два тижні й вестиму бізнес, як завжди. І якщо ви цього не розумієте, то ви навіть тупіші, ніж здаєтеся на вигляд.
Він обвів їх поглядом своїх очей, розумним, сардонічним… і загнаним. Він рвучко підніс до рота аспіратор і зробив глибокий вдих.
— Заберіть звідси цей мішок лайна, — скомандував Мерсер. Він усе ще був блідий.
— Ти в порядку? — спитав Джанкінс. Минуло півгодини. Вони сиділи в державному «форді» без розпізнавальних знаків. Сонце вирішило вийти з-за хмар і тепер сліпучо яскріло на підталому снігу й мокрих вулицях. Спорожнілий гараж Дарнелла німував. Документи Дарнелла — і «плімут» Каннінґема — були надійно замкнені всередині.
— Та його підколка про мого батька, — важко промовив Мерсер. — Мій батько застрелився, Руді. Зніс собі голову. І я завжди думав… у коледжі я читав… — він знизав плечима. — Багато копів кінчають з дулом у роті. Мелвін Первіс, наприклад. Це він пристрелив Діллінджера[136]. А ти питаєш. — Мерсер підкурив сигарету й довгим тремким вдихом затягнувся.
— Він про це не знав, — сказав Джанкінс.
— Та хуй там він не знав, — відрізав Мерсер. Опустивши вікно, він пожбурив недопалок на вулицю. І зняв мікрофон з приладової панелі. — Базо, це «Мобіль-два».
— «Мобіль-два», прийом.
— Як там наш поштовий голуб?
— Він на автостраді вісімдесят чотири, наближається до Порт-Джервіса.
Порт-Джервіс був пунктом перетину між штатами Пенсильванія та Нью-Йорк.
— Нью-Йорк готовий?
— Так точно.
— Ще раз їм нагадайте, що взяти його треба на північному сході від Мідлтауна, і квитанцію за сплату переїзду нехай долучать до речових доказів.
— Вас зрозумів.
Мерсер причепив мікрофон до панелі й ледь помітно всміхнувся.
— Щойно він перетне межу Нью-Йорка, то вже не лишиться жодних питань, федеральний це злочин чи ні. Але ми однаково знімемо вершки. Чим не краса?
Джанкінс не відповів. У всьому цьому не було нічого красивого — від Дарнелла з його аспіратором до дула пістолета в роті у батька Мерсера, — абсолютно нічого красивого в цьому не було. Джанкінса переповнювало моторошне відчуття неминучості, відчуття, що все бридке на цьому не скінчилось, а тільки починається. Він мав таке враження, ніби вже до половини прочитав страшну оповідь, яка може виявитися занадто жахливою і йому не стане сил дочитувати до кінця. Та тільки закінчити її йому доведеться, хіба ні? Так.
Жаске відчуття, жаска картинка не полишали його: першого разу, коли він розмовляв з Арні Каннінґемом, перед ним була людина, що тоне, а вдруге, коли він з ним розмовляв, утоплення відбулося — і він говорив з трупом.
136
Джон Герберт Діллінджер (1903–1934) — американський злочинець першої половини 1930-х років, грабіжник банків.