Надворі, довкола будинку, вистогнував холодний вітер. Ранішня хмарна теплінь поступилася морозному прозорому грудневому вечору. Наслідки відлиги замерзли на камінь, а його сина утримують в Олбені за обвинуваченням у контрабандистській діяльності: «Ні, містере Каннінґем, це не марихуана, це сигарети, двісті блоків сигарет “Вінстон” без акцизних марок».
З першого поверху до нього долинало стрекотіння Реджининої швейної машинки. От зараз йому доведеться встати, підійти до дверей і відчинити їх, пройтися коридором до сходів, спуститися донизу, зайти в їдальню, потім у заставлену рослинами в горщиках кімнатку, яка колись слугувала пральнею, а тепер стала кімнатою для шиття, і постояти там, чекаючи, коли Реджина підведе на нього погляд (на ній окуляри з половинними скельцями для дрібних стібків), щоб сказати: «Реджино, Арні заарештувала поліція штату Нью-Йорк».
Розпочати цей процес Майкл спробував підніманням себе з-за столу, але крісло неначе відчуло, що він тимчасово втратив пильність. Воно гойднулося й водночас покотило назад на своїх коліщатах, і Майклові довелося вхопитися за край стільниці, аби не впасти. Він важко осів назад у крісло, відчуваючи, як болісно й швидко гупає в грудях серце.
Зненацька його накрила хвиля розпачу й горя, така важка, що він застогнав уголос і схопився за голову, стискаючи скроні. На нього наринув непроханий рій давніх думок, передбачуваних, мов комарі влітку, і таких само до сказу надокучливих. Півроку тому все було гаразд. А тепер його син сидів десь за ґратами. Коли сталися переломні моменти? Чи міг він, Майкл, якось вплинути на хід подій? Якою була їх точна історія? Коли почала закрадатися ця хвороба?
— Господи…
Він стиснув сильніше, дослухаючись до виття зими за вікнами. Лише минулого місяця вони з Арні поставили штормові віконниці. Гарний тоді був день, чи не так? Спочатку Арні тримав драбину й дивився вгору, потім він унизу, Арні нагорі, і він кричав до сина, щоб той був обережний, вітер у волоссі й сухе коричневе листя, уже безбарвне, пролітало понад черевиками. Звичайно, то був гарний день. Навіть після того, як з’явилася та ненависна машина, затьмаривши все життя їхнього сина, немов фатальна хвороба, були в них і хороші дні. Адже так?
— Господи, — слабким слізним голосом, за який сам себе зневажав, знову промовив Майкл.
Перед внутрішнім зором пропливали непрохані картинки. Ось його колеги скоса зиркають на нього, а може, і шепочуться у факультетському клубі. Обговорення на вечірках з коктейлями, у яких його ім’я зринатиме, як тіло потопельника. До вісімнадцяти років Арні залишалося ще два місяці, а це, мабуть, означало, що його ім’я не друкуватимуть у газетах. Але однаково всі знатимуть. Піде поголос.
Зненацька його приголомшив побачений спогад: Арні чотири рочки, він сидить на триколісному велосипеді, який Реджина купила на розпродажі шмаття (Арні вже в чотири рочки називав їх «маминими розпродажами сміття»). Червона фарба на триколісному велику облущувалася від іржі, шини були лисими, але він його любив; і в ліжко з собою брав би, якби міг. Майкл заплющив очі й побачив, як Арні катається туди й назад тротуаром, у своєму синьому вельветовому джемпері, волосся лізе йому в очі, а потім розум Майкла блимнув, чи задрижав, чи ще щось зробив, і іржавий велосипед з розпродажу сміття перетворився на Крістіну. Її червона фарба спінена іржею, вікна молочно-білі від старості.
Майкл заскреготав зубами. Якби тієї миті хтось на нього дивився, то збоку могло видатися, що він усміхається, мов божевільний. Він почекав, поки в душі запанує сякий-такий самоконтроль, а потім підвівся й пішов униз, розповідати Реджині про те, що сталося. Він їй розкаже, а вона подумає, що їм робити далі, як це відбувалося зазвичай; Реджина забере в нього право першого ходу, прийме гіркий бальзам вирішування проблем, а йому залишить тільки хворобливу тугу й знаття про те, що його син став іншою людиною.
41 / Наближення бурі