Вони брели разом крізь снігопад, щільний, мов густий дим, і раптом у білій віхолі позаду них розплющилися два гігантські зелені ока. Вони наче плавали в повітрі… ті очі, страхітливо подібні до підсвітлених кіл на приладовій панелі, які вона бачила, коли задихалася… і вони все росли… підбираючись іззаду до її безпорадних, веселих, п’яненьких батьків.
Лі різко вдихнула повітря й пішла у вітальню. Наблизившись до телефону, ледь не торкнулася його, та потім круто розвернулась і підійшла до вікна. Вона визирнула надвір, підтримуючи лікті згорнутих на грудях рук долонями.
Що вона збиралася робити? Зателефонувати їм? Сказати їм, що їй самотньо в будинку, що вона почала думати про старезну і чомусь скрадливу машину Арні, його сталеву дівчину Крістіну, і що вона хоче, щоб вони повернулися додому, бо їй страшно — за них і за себе? Саме це вона зробить?
Розумно, Лі. Дуже розумно.
Розчищений асфальт вулиці вже зникав під свіжим снігом, але поволі; сильний сніг сипонув зовсім недавно, та й вітер поривався розчистити вулицю, здіймаючи в повітря тонкі перетинки пороші, які вигиналися й здіймалися догори, до білувато-сірого неба штормового пообіддя, немов димові примари, що вихилялися в танці…
О, але жах витав у повітрі, він був реальним, і щось таки загрожувало статися. Вона знала це. Почуте її шокувало: Арні заарештували за контрабанду, — але ту реакцію навіть і близько не порівняти було з липким страхом, який вона відчула, розгорнувши газету й побачивши, що сталося з Бадді Реппертоном й тими іншими двома хлопцями, того дня, коли її першою шаленою, жахливою і чомусь цілковито впевненою думкою було: «Крістіна».
А тепер погане передчуття якоїсь нової невідворотної чорноти важко нависало над нею, і вона ніяк не могла його позбутися, то була маячня, Арні поїхав у Філадельфію на шаховий турнір, вона порозпитувала людей того дня, більше нічого взнати не змогла й вона більше не думатиме про це вона повмикає все радіоприймачі телевізор наповнить будинок звуками аби лише не думати про ту машину що тхнула могилою ту машину яка намагалася її вбити замордувати.
— От чорт, — прошепотіла вона. — Чому ти не можеш припинити?
Шкіра на руках вкрилася шорстким рельєфом сиріт.
Вона знову рвучко підійшла до телефону, знайшла довідник і (так само, як Арні якихось два тижні тому) подзвонила в лібертівілльську лікарню. Приємний голос реєстраторки відповів їй, що містера Ґілдера вранці виписали. Подякувавши їй, Лі повісила слухавку.
Вона замислено стояла в порожній вітальні, роздивляючись маленьку ялинку, подарунки, ясла в кутку. Потім пошукала номер Ґілдерів у довіднику й набрала його.
— Лі! — не на жарт зрадів Денніс.
Трубка холодила руку.
— Деннісе, можна, я до тебе прийду поговорити?
— Сьогодні? — здивовано спитав він.
Сплутані думки галопом мчали в голові. Буженина в духовці. Вона повинна була вимкнути духовку о п’ятій. Батьки будуть удома. Свят-вечір усе-таки. Снігопад. І… їй здавалося, що виходити надвір цього вечора небезпечно. Брести тротуаром, коли зі снігу будь-якої миті може вискочити щось загрозливе. Що завгодно. Не сьогодні — ось що було найгіршим. Вона думала, що виходити надвір того вечора небезпечно.
— Лі?
— Не сьогодні, — сказала вона. — Я сиджу вдома, чекаю батьків. Вони на вечірці пиячать.
— Ага, мої теж, — здивовано й зі сміхом відповів Денніс. — А ми з сестрою граємо в «Парчізі»[140]. Вона махлює.
Ледь чутно в трубці: «Неправда!»
В інший час це могло бути смішно. Але зараз не було.
— Після Різдва. Може, у вівторок. Двадцять шостого. Так буде нормально?
— Звісно, — відповів Денніс. — Лі, це пов’язано з Арні?
— Ні, — вона так міцно стискала телефонну трубку, що аж заніміла рука. Їй довелося докласти неабияких зусиль, щоб голос звучав нормально. — Ні… не з Арні. Я хочу з тобою поговорити про Крістіну.
42 / Буря здіймається
140
Американська адаптація традиційної індійської гри «Пачісі»; грають у неї 16-ма фішками з двома гральними костями на спеціальній дошці з зображенням хреста й чотирьох кіл (домів).
141
Well she’s a hot-steppin hemi with a four on the floor, / She’s a Roadrunner engine in a ‘32 Ford, / Yeah, late at night when I’m dead on the line, / I swear I think of your pretty face when I let her wind. / Well look over yonder, see those city lights? / Come on, little darlin, go ramroddin tonight (