— Там не Арні був за кермом тієї машини! То був мрець! Там сидів труп!
— То був Лебей, — і тепер, коли все вже сталося, мою душу наповнив якийсь лячний спокій, а не очікуване тремтіння від того, що я дивом ухилився від смерті. І не провина від того, що найкращий друг застукав мене зі своєю дівчиною. — То він був, Лі. Ти щойно зустріла Роланда Д. Лебея.
Вона схлипувала, виплакуючи страх, шок і жах, горнучись до мене ближче. І я радів, що тримаю її в обіймах. Ліва нога озивалася тупим болем. Я подивився в дзеркало заднього виду на порожнє місце, що лишилося там, де стояла Крістіна. Тепер, коли все вже сталося, у мене виникло враження, що будь-яке інше завершення історії було б неможливим. Спокій останніх двох тижнів, проста радість від того, що Лі поряд зі мною, — усе це тепер видавалося чимось неприродним, фальшивкою — такою, як та війна, що тривала між окупацією Гітлером Польщі та стрімким наступом Вермахту на Францію.
І я побачив кінець усього. Як це буде.
З мокрими від сліз щоками Лі поглянула на мене знизу вгору.
— І що тепер, Деннісе? Що нам робити?
— Тепер ми покладемо цьому край.
— Як? Що ти маєш на увазі?
Промовляючи радше до себе, а не до неї, я сказав:
— Йому потрібне алібі. Ми маємо бути готові, коли він поїде. Гараж. Дарнелла. Я влаштую їй пастку. Спробую її вбити.
— Деннісе, про що ти говориш?
— Він поїде з міста, — пояснив я. — Ти не розумієш? Усі ті люди, яких убивала Крістіна, — вони утворюють довкола Арні кільце. Йому про це відомо. Він вивезе Арні з міста.
— Ти про Лебея.
Я кивнув, і Лі здригнулася.
— Ми повинні її вбити. Ти це знаєш.
— Але як? Будь ласка, Деннісе, скажи… як ми це зробимо?
І нарешті в мене виникла ідея.
48 / Підготовка
Я висадив Лі біля її будинку і сказав, щоб подзвонила, коли помітить, що поблизу ошивається Крістіна.
— І що ти зробиш? Примчиш із вогнеметом?
— З базукою, — сказав я, і ми істерично розсміялися.
— Знищити п’ятдесят восьмий! Знищити п’ятдесят восьмий! — прокричала Лі, й ми знову розреготалися. Але водночас то був сміх переляканих до напівсмерті… а може, й більше, ніж напів. Водночас мене мучили думки про Арні: від того, що він побачив і що я накоїв. Думаю, Лі почувалася так само. Просто бувають такі моменти, коли треба сміятися. Просто треба, і все. А коли той сміх накочує, його вже ніщо не може стримати. Він просто приходить і робить свою справу.
— То що мені сказати батькам? — спитала вона, коли ми вже трохи заспокоїлися. — Деннісе, я маю їм щось сказати! Не можна ризикувати, що вона їх переїде на вулиці!
— Нічого. Просто нічого їм не кажи.
— Але ж…
— По-перше, вони тобі не повірять. А по-друге, поки Арні в Лібертівіллі, нічого не станеться. Ставлю на це своє життя.
— Ти вже поставив, дурнику, — прошепотіла вона.
— Я знаю. Своє, а також життя матері, батька, сестри.
— А як ми знатимемо, що він поїхав?
— Про це я потурбуюся. Завтра скажи, що тобі погано. У школу ти не підеш.
— Мені вже погано, — тихим голосом промовила вона. — Деннісе, що буде? Що ти задумав?
— Я подзвоню тобі пізніше, увечері, — сказав я й поцілував її. У холодні губи.
Коли я зайшов у будинок, Елейн саме натягала на себе парку й бурчала прокльони людям, які посилають інших людей до Тома по хліб і молоко, коли по телику саме має початися «Танцювальна лихоманка». На мене вона теж була готова набурчати, але трохи змінила гнів на милість, коли я запропонував підкинути її до маркету й назад. А також нагородила підозріливим поглядом, бо така несподівана доброта до молодшої сестри могла запросто виявитися першим дзвіночком якоїсь хвороби. Може, герпесу. Вона спитала, чи зі мною все гаразд. Але я тільки всміхнувся лагідно й сказав, щоб сідала в машину, поки я не передумав, хоча на ту мить права нога вже поболювала, а ліву аж викручувало від болю. Я міг до нескінченності втирати Лі про те, що Крістіна нікуди не поїде, поки Арні в Лібертівіллі, і на рівні розуму я усвідомлював, що це правда… але від цього нікуди не дівалося інтуїтивне скручування в животі, коли я думав про те, як Еллі йде два квартали до Тома й у своїй яскраво-жовтій парці переходить темні вулиці передмістя. Я весь час уявляв, що на одній з тих вулиць припаркувалася Крістіна, чатує в темряві, як стара мисливська сука.