— Так, звісно. Кажи, що хочеш. — До мене нарешті дійшло, чому голос у нього звучав невиразно. Майкл був під мухою. — Ти нам дуже допоміг, напоумив його щодо коледжу.
— Майкле, я думаю, він навряд чи до мене прислухався.
— Ну, щось на нього напевно подіяло. Лише цього місяця він подав заяви в три навчальні заклади. Реджина вважає тебе, Деннісе, здатним ходити по воді. І, між нами, хлопчиками, їй дуже соромно, що вона так з тобою обійшлася, коли Арні вперше розповів нам про свою машину. Але ти ж знаєш Реджину. Вона ніколи не вміла казати «вибач».
Про це я знав. Але цікаво, що б вона подумала, якби дізналася, що Арні той універ цікавив не більше, ніж свиню — пайові інвестиційні фонди? Що він, зациклений на Лі, просто йшов її слідами, як гончий пес? Там було збочення на збоченні: Лебей, Лі, Крістіна — якась бридка ménage à trois[167].
— Майкле, послухайте, — сказав я. — Ви не могли б мені подзвонити, якщо Арні раптом чомусь надумає поїхати з міста? Особливо в наступні день-два чи на вихідні. Удень чи вночі. Мені потрібно знати, якщо Арні залишить Лібертівілль. І знати це мені потрібно перед тим, як він поїде. Це дуже важливо.
— Чому?
— Я б не хотів зараз про це говорити. Це складне питання, і воно… ну, ви подумаєте, що я здурів.
На тому боці дроту повисла довжелезна мовчанка, а коли батько Арні знову заговорив, його голос стишився ледь не шепоту.
— Це знову через ту його кляту машину, так?
Що він запідозрив? Скільки знав? Якщо він був як більшість моїх знайомих, то, мабуть, підозрював більше п’яним, ніж тверезим. Скільки? Навіть я цього напевно не знав. Але здогадувався, що підозрює він більше, ніж будь-хто — крім хіба що Вілла Дарнелла.
— Так, — сказав я, — через машину.
— Так я і знав, — безбарвним тоном промовив він. — Я знав. Деннісе, що відбувається? Як він це робить? Ти знаєш?
— Майкле, більше я нічого сказати не можу. Повідомите мені, якщо він запланує поїздку на завтра чи на наступний день?
— Так, — сказав він. — Так, добре.
— Дякую.
— Деннісе, — мовив Майкл. — Як ти думаєш, мій син коли-небудь повернеться?
Він заслуговував на правду. Той нещасний розтоптаний чоловік заслуговував почути правду.
— Я не знаю, — сказав я й до болю закусив губу. — Але думаю… що все вже занадто далеко зайшло.
— Деннісе, — мало не ридма заволав Майкл, — що з ним? Наркотики? Це якісь наркотики?
— Я розкажу вам, щойно зможу. Це все, що я можу вам пообіцяти. Вибачте. Розповім, коли зможу.
Розмовляти з Джонні Помбертоном було куди легше.
Той виявився жвавим говірким чоловіком, і всі побоювання, що він не стане домовлятися з підлітком, розвіялися зовсім скоро. Я так зрозумів, що Джонні Помбертон і з самим Сатаною, який щойно повстав із пекла, ширячи навколо себе свіжий сморід сірки, став би домовлятися, якби той зробив йому стару добру легальну пропозицію.
— Звісно, — знай повторював він. — Звісно, звісно. — Не встигли ви ще навіть сказати, що ви йому пропонуєте, а Джонні вже з вами погоджувався. Це трохи вибивало з колії. Я придумав легенду, але він, здається, навіть її не слухав. Просто назвав мені ціну — досить розумну, як виявилося.
— Наче нічого так, — сказав я.
— Звісно, — погодився він. — То коли ти прийдеш?
— Ну, як вам пів на десяту завтра вр…
— Звісно, — сказав він. — Тоді до зустрічі.
— Містере Помбертон, ще одне запитання.
— Звісно. І зви мене Джонні.
— Добре, Джонні. А як щодо автоматичної коробки?
Джонні Помбертон від душі розреготався — настільки від душі, що мені довелося відставити трубку від вуха й спохмурніти. Цей сміх говорив сам за себе.
— На одній з таких крихіток? Та ти смієшся. А що? З механікою ради не дасиш?
— Дам, я на ній вчився.
— Звісно! То нема питань, га?
— Мабуть, ні, — сказав я, думаючи про свою ліву ногу, яка тиснутиме на педаль зчеплення — чи намагатиметься. Вона пекельно розболілася від кількох вимушених вечірніх вправ, і я дуже сподівався, що Арні почекає кілька днів, перш ніж рвонути з міста. Але щось підказувало, що не з моїм щастям. Це має статися завтра, щонайпізніше — у вихідні, і моїй лівій нозі доведеться просто все стоїчно витримати. — Ну, добраніч, містере Помбертон. До зустрічі завтра.
— Звісно. Дякую за дзвінок, малий. Я вже придумав, яку тобі виділити. Вона тобі сподобається, от побачиш. І якщо не почнеш звати мене Джонні, ціна виросте вдвічі.