— Боже мій! — вигукнула Лі, роздивляючись рожевогарячу велич Петунії. Та мовчки бовваніла на паркувальному майданчику «Вестерн Авто», і поряд з нею фургон «шевроле» з одного боку та «фольксваген» з іншого здавалися карликами. — Що це?
— Какахосмоктун, — з незворушним обличчям повідомив я.
Лі поглянула на мене спантеличено… і розреготалась — істерично, нестримно. Мені зовсім не прикро було на це дивитися. Коли того ранку я розповідав їй про свою сутичку з Арні на студентській стоянці, ті зморшки від напруги на її обличчі все глибшали й глибшали, а губи білішали, стискаючись у суцільну лінію.
— Я розумію, що вона якась недолуга… — почав я.
— Це ще дуже м’яко сказано, — хихочучи й гикаючи, відповіла Лі.
— …але для свого завдання вона підходить найкраще.
— Так. Мені теж так здається. А ще… якраз пасує до ситуації, правда?
Я кивнув.
— І я про це думав.
— Що ж, залазимо, — вирішила Лі. — Я змерзла.
І вона полізла в кабіну поперед мене, зморщивши носа від запаху.
— Фу, — сказала вона.
Я всміхнувся.
— Ти звикнеш.
Я простягнув їй свої милиці й насилу вибрався за кермо. Біль у нозі вже трохи влігся — від гострих кігтів, що її роздирали, до тупого пульсування; у ресторані я випив дві пігулки дарвону.
— Деннісе, а з твоєю ногою все буде в порядку?
— Мусить бути, — і я зачинив дверцята.
51 / Крістіна
Зі стоянки «Вестерн Авто» ми виїхали близько пів на дванадцяту. З неба вже посипали перші порошинки снігу. Я поїхав через усе місто до будинку Сайксів. Тепер, коли дарвон починав діяти, перемикати передачі стало значно легше.
Будинок виявився темним і замкненим. Місіс Сайкс, мабуть, була на роботі, а Джонні пішов забирати допомогу по безробіттю чи ще щось. Покопирсавшись у сумочці, Лі знайшла пожмаканий конверт, закреслила на ньому свою адресу й написала своїм гарним навскісним почерком по діагоналі «Джиммі Сайксу». Потім вкинула всередину брелок Джиммі з ключами, згорнула клапан і вкинула в проріз для пошти в парадних дверях. Поки вона все це робила, я тримав Петунію на нейтралці, даючи нозі перепочинок.
— А тепер що? — Лі знову видряпалася в кабіну.
— Ще один телефонний дзвінок, — відповів я.
Недалеко від перехрестя Дж-Ф-К-драйв і Кресент-авеню я знайшов телефонну будку. Обережно вибрався з ваговоза, тримаючись за нього, поки Лі спускала мені милиці. Потім обережно добрів по пухкому снігу до будки. Крізь брудне скло й сніговий вихор Петунія виглядала дивним рожевим динозавром.
Я зателефонував у Горлікський університет і через комутатор попросив з’єднати мене з кабінетом Майкла. Арні якось казав мені, що його батько — кабінетний щур, обід у нього завжди з коричневих пакетів, він постійно на місці. Тепер же, коли трубку зняли з другого дзвінка, я подумки його за це благословив.
— Деннісе! Я намагався з тобою зв’язатися, додому дзвонив. Твоя мама сказала…
— Куди він їде? — У шлунку все похололо. Тільки тоді — саме в той момент — у мене зрештою з’явилося відчуття, що все це відбувається насправді, і я почав думати, що ця божевільна сутичка все-таки відбудеться.
— Звідки ти знаєш, що він їде? Ти повинен мені розказати…
— Нема часу на запитання, та й однаково я на них не відповідатиму. Куди він їде?
Повільно, розтягуючи слова, Майкл сказав:
— Вони з Реджиною їдуть у Пен-Стейт[175], сьогодні, одразу після уроків. Арні їй вранці подзвонив і спитав, чи не поїде вона з ним. Сказав… — він замовк, обдумуючи. — Сказав, що в нього раптом наче очі відкрилися. Як обухом по голові: уранці він їхав у школу й зненацька йому сяйнуло, що може пролетіти з вищою освітою, якщо просто зараз не почне щось робити. Він сказав Реджині, що, на його думку, найкраще буде зробити ставку на «Пен-Стейт», і спитав, чи не поїде вона з ним, щоб поговорити з деканом Коледжу мистецтв і наук, а також з деякими людьми на кафедрах історії та філософії.
174
As I sd to my / friend, because I am / always talking, — John I / sd, which was not his / name, the darkness sur- / rounds us, what / can we do against / it, or else, shall we & / why not, buy a goddam big car, / drive, he sd, for / christ’s sake, look / out where yr going (