Раптова смерть.
Я відчув, як ворушиться волосся на голові. Раптово. Випростуючись біля стола, хапаючись за груди. Раптово. Випускаючи з рук ракетку на тенісному корті. Вам не хочеться думати, що таке може статися з вашим батьком, але іноді ці думки просто приходять. Бог свідок, приходять.
— Я випадково дещо підслухав, — сказав він.
— Справді? — з пересторогою.
— Деннісе, Арні Каннінґем вступив у відро чогось теплого й коричневого?
— Я… я точно не знаю, — повільно відповів я. Ну бо, насправді, що там я знав? Плітки, та й усе.
— Хочеш про це поговорити?
— Не зараз, тату, якщо ти не проти.
— Добре, — кивнув він. — Але якщо… як ти сказав по телефону, за перших ознак халепи, заради Бога, розкажи мені, що відбуватиметься. Згода?
— Так.
— Добре, — я вже рушив до сходів і майже до них дійшов, коли він зупинив мене, сказавши: — Знаєш, я майже п’ятнадцять років вів бухгалтерію Вілла Дарнелла й заповнював для нього декларації з податку на прибуток.
Дуже здивований, я обернувся до нього.
— Ні. Я цього не знав.
Тато посміхнувся. Такої посмішки я в нього не бачив ніколи. Мама, може, й бачила кілька разів лише, а сестра — то, мабуть, ані разу. Спершу могло видатися, що та посмішка сонна, але якби ви придивилися, то помітили б, що ніяка вона не сонна — вона цинічна, жорстка і цілком свідома.
— Деннісе, зможеш тримати язика за зубами, якщо я тобі щось розкажу?
— Так. Думаю, що так.
— «Думаю» не годиться.
— Так. Зможу.
— Так краще. Я підбивав йому баланс до сімдесят п’ятого, а потім він найняв Білла Апшо з Монровілля.
Батько уважно на мене подивився.
— Я не казатиму, що Білл Апшо — шахрай, скажу тільки, що моральні принципи в нього такі прозорі, що крізь них газету можна читати. А торік він купив собі будинок в англійському стилі Тюдорів у Свіклі[64] за триста тисяч доларів. К бісу процентну ставку, повний уперед.
Жестом правої руки він обвів наш власний будинок і опустив її на коліна. Вони з матір’ю купили його за рік до мого народження за 62 тисячі доларів (тепер він, напевно, коштував 150 тисяч) і тільки недавно отримали повідомлення від банку про повну сплату іпотеки. Наприкінці минулого літа ми влаштували з цієї нагоди невеличку вечірку на задньому дворі: тато розпалив мангал, настромив рожевий аркуш на довгу виделку й дав кожному з нас потримати над жаром, аж поки папірець не згорів повністю.
— Не тюдорівський особняк, правда, Деннісе? — спитав він.
— Та нічого, — я повернувся від сходів і сів на канапу.
— Ми з Дарнеллом розійшлися нормально, досить-таки по-дружньому, — провадив тато, — хоча я про нього був не надто високої думки. Я вважав його падлюкою.
Я підтвердив легким кивком голови, бо мені сподобалося: це слово описувало мої інтуїтивні відчуття щодо Вілла Дарнелла краще за будь-які матюки.
— Але між особистими стосунками і діловими величезна різниця. У цьому бізнесі одне з двох: або ти швидко цього вчишся, або ти здаєшся й ідеш по хатах продавати щітки «Фуллер». Наші ділові взаємини були хорошими, поки вони тривали… от тільки далі так тривати не могло. Саме тому я й вирішив з ним розпрощатися.
— Я щось не дуже розумію.
— Постійно припливала готівка. Великі суми готівкою без чіткого походження. За вказівкою Дарнелла я вкладав її у дві корпорації — «Сонячний обігрів Пенсильванії» та «Продаж квитків у Нью-Йорку». Тупіших назв для корпорацій я зроду не чув. Зрештою я не витримав і поїхав з ним побачитись, бо хотів викласти всі карти на стіл. Я висловив йому свою професійну думку: якщо його перевірить Податкове управління чи податківці зі Співдружності Пенсильванія[65], йому доведеться чимало пояснювати, і невдовзі я забагато знатиму, щоб бути для нього цінним кадром.
— І що він сказав?
— Він почав танцювати, — відповів тато; та сонна цинічна посмішка все ще не сходила з його обличчя. — У моїй справі ти починаєш ознайомлюватися з кроками цього танцю на той час, коли тобі виповниться тридцять вісім чи десь так…. тобто якщо ти добре знаєш свою справу й досягнув у ній сяких-таких успіхів. А я все-таки дещо вмію. Починається танець із того, що людина питає тебе, чи задоволений ти своєю роботою, чи вистачає платні. Якщо ти скажеш, що любиш свою роботу, але заробляти міг би й більше, людина заохочує тебе розказати про всі тягарі на твоїй спині: будинок, машину, університетську освіту дітей — а може, у тебе дружина любить одягатися трохи дорожче, ніж вона може на даний момент собі дозволити… розумієш?