Арні, старанно витримуючи вираз і тон приголомшеної вдячності, сказав, що це було б супер. А йдучи, підморгнув у мій бік.
Майкл сперся на «скаут» і закурив сигарету.
— Денні, йому коли-небудь набридне та веремія з машиною?
— Не знаю, — відповів я.
— Хочеш зробити мені послугу?
— Так, звісно, якщо зможу, — обережно відгукнувся я. Чомусь не сумнівався, що він зараз попросить піти до Арні, зіграти роль голландського родича[71] й спробувати «відговорити його».
Але натомість він сказав:
— Якщо матимеш час, поїдь до Дарнелла, поки нас не буде, і подивись, що він там уже встиг зробити. Мені цікаво.
— Чого це? — спитав я й одразу прикусив язика, бо запитання було збіса неввічливим. Але воно вже зірвалося.
— Бо я хочу, щоб він досягнув успіху, — просто відповів Майкл і кинув на мене швидкий побіжний погляд. — Реджина досі категорично проти. Якщо в нього є машина, це значить, що він дорослішає. А якщо він дорослішає, це значить… усяке різне, — не до ладу закінчив він. — Але я не так однозначно все сприймаю. Про мене не скажеш, що я категорично проти. Тепер уже ні. Ой, спершу він мене заскочив зненацька… уява вже намалювала мені картини, як перед нашим будинком висиджує якийсь дохлий собака, поки Арні вчиться в коледжі, або як на ранок ми знаходимо його мертвим, коли він уночі задихнеться від вихлопів.
Зненацька, зовсім непрохана, у голові зринула думка про Вероніку Лебей.
— Але тепер… — Майкл знизав плечима, ковзнув поглядом по дверях між гаражем і кухнею, кинув недокурок і розтер носком черевика. — Помітно, що він віддано працює. Він поставив на карту свою самоповагу. Я б хотів побачити, що він хоча б її заведе.
Можливо, на моєму обличчі промайнув якийсь вираз; коли Майкл заговорив знову, у його голосі лунали виправдальні нотки.
— Я ще не зовсім забув, як це — бути молодим, — сказав він. — Я знаю, що для хлопця віку Арні мати машину — це важливо. Реджині цього не зрозуміти. Її завжди забирали на машині. Вона ніколи не стикалася з проблемою того, хто має забирати. Я пам’ятаю, що машина важлива… якщо хлопець розраховує взагалі коли-небудь сходити на побачення.
Так от як Майкл собі це уявляв. Він вважав, що Крістіна — це засіб для досягнення мети, а не мета сама в собі. Цікаво, що б він подумав, якби я сказав йому, що Арні навряд чи зазирає далеко в майбутнє, йому б привести «плімут-фурію» в робочий стан, щоб легально можна було їздити. Цікаво, чи не викликало б це в нього занепокоєння.
Стукнули, зачиняючись, двері кухні.
— То як, з’їздиш, подивишся?
— Мабуть, так, — відповів я. — Якщо хочете.
— Дякую.
Арні повернувся з пивом.
— За що тобі дякують? — спитав він у Майкла. Голос у нього звучав легко і з гумором, але погляд насторожено перебігав од батька до мене. Я знову відзначив про себе, що зі шкірою на обличчі в нього проблем поменшало, вона вирівнялася. Уперше ці два поняття — «Арні» та «побачення» — не здавалися взаємовиключними. Мені спало на думку, що його обличчя тепер було майже гарним — не таким гарним, як у кремезного короля випускного з квадратною щелепою, але цікавим, одухотвореним. Хлопцем у Розанниному стилі він би не був ніколи, але…
— За допомогу з каное, — недбало відповів Майкл.
— А.
Ми випили пиво. Я поїхав додому. Наступного дня щаслива трійця вирушила разом у Нью-Йорк, на мій здогад — аби віднайти сімейну єдність, утрачену в останній третині літа.
За день до того, як вони мали повернутися, я з’їздив у гараж до Дарнелла — щоб задовольнити не лише цікавість Майкла Каннінґема, а й власну.
Гараж, що стояв перед звалищем уживаних машин, яке простягалося вперед на квартал, у світлі дня був десь приблизно таким самим привабливим, як і того вечора, коли ми привезли Крістіну — вражав усією чарівністю дохлого ховраха.
Я поставив свою машину на порожнє місце перед пересувною автомайстернею, якою теж володів Дарнелл, — добре укомплектованою головками блоків циліндрів «Ф’юеллі», коробками передач «Гарст» і нагнітачами «Рем-Джетт» (для всіх тих роботяг, яким доводилося підтримувати свої старі авта в робочому стані, щоб безперебійно добувати своїм сім’ям хліб, жодних сумнівів), не кажучи вже про широчезний вибір гігантських шин-мутантів і розмаїття колісних дисків. Зазирати у вікно пересувної автомайстерні Дарнелла було однаково що дивитися на якийсь божевільний автомобільний Діснейленд.
71
«Голландський родич» — той, хто відкрито тебе повчає і критикує на правах родича. Низка висловів, у яких прикметник «голландський» вживається з негативним, ба навіть лайливим відтінком, в англійській мові з’явилася в ХVII столітті, під час англо-голландських воєн.