На даху, схрестивши ноги, як Будда, сидів Арні й дивився на мене поглядом, що нічого не виражав. Він щось мені прокричав, але його слова майже поглинуло рівномірне виття вітру. Мені здалося, що він сказав: «Деннісе, не хвилюйся. Ми про все подбаємо. Тому не хвилюйся. Усе круто».
«Подбаєте про що? — загадався я, лежачи у сновидінні на ігровому полі, яке моя уява чомусь вкрила дереном “Астро-Терф”[81], силкуючись вдихнути повітря й відчуваючи, як бандаж жорстоко врізається в стегно одразу під яєчками. — Подбаєте про що?»
Про що?
Жодної відповіді. Тільки злостивий блиск жовтих передніх фар Крістіни та Арні, що погідливо сидів на її даху зі схрещеними ногами на тому сильному поривчастому вітрі.
Наступного дня ми вийшли на поле й знову дали бій за стару добру Лібертівілльську старшу школу. Усе було не так погано, як у моєму сні, — тієї суботи ніхто не постраждав, і на якусь коротку мить у третій чверті здавалося навіть, що в нас є шанс — та потім квотербеку «Філадельфії» пощастило зробити низку довгих пасів (коли щось від початку йде не так, то й далі все валитиметься), і ми знову програли.
Після матчу тренер Паффер просто сидів на лаві. На нас він навіть дивитися не хотів. У нашому розкладі попереду було ще одинадцять ігор, але він уже був морально знищений.
16 / Входить Лі, виходить Бадді
То був, я в цьому впевнений, вівторок після нашого програшу «Філадельфії» — коли все знову почало рухатись. 26-те вересня, так, напевно.
Ми з Арні мали разом три заняття, і одним із них були «Теми з американської історії», блоковий курс, четвертий урок. Перші дев’ять тижнів нам його викладав містер Томпсон, завідувач кафедри. Темою його лекцій були «Двісті років буму і спаду». Арні називав ці заняття «уроками бур-бур-гур-гур», бо вони передували обіду й у всіх у шлунках відбувалося щось цікаве.
Того дня, коли закінчився урок, до Арні підійшла одна дівчина й запитала в нього, чи має він завдання з англійської. Він мав. Обережно пошукав у своєму зошиті, і поки копирсався, дівчина серйозно роздивлялася його, не зводячи погляду темно-синіх очей з його обличчя. Волосся в неї було темно-біляве, барви свіжого меду — не процідженого, а такого, яким він спершу витікає зі стільника — і стягнуте широкою синьою стрічкою, що пасувала до її очей. Від погляду на неї мій шлунок радісно підстрибнув угору й зробив переворот. Поки вона переписувала завдання, Арні її роздивлявся.
Авжеж, я не вперше побачив Лі Кебот; вона перевелася з містечка в Массачусетсі до Лібертівілля три тижні тому, і в школі ми вже пересікалися. Хтось мені розказував, що її батько працює на 3М, де виготовляють клейку стрічку.
Я вже не вперше звернув на неї увагу, тому що Лі Кебот була красунею — ось найпростіший і найдосконаліший спосіб її описати. Я помітив, що в художній літературі письменники завжди вигадують для жінок і дівчат якісь вади — то тут, то там. Може, думають, що справжня краса — це стереотип. А може, вважають, що одна-дві вади зроблять жінку реалістичнішою. Тому вона буде вродливою, от тільки нижня губа в неї виявиться задовгою, чи попри те, що ніс у неї трохи занадто гострий, чи, може, пласкі груди. Завжди щось та й не так.
Але Лі Кебот була просто красунею, без жодних застережень. Шкіра в неї була світла й бездоганна, зазвичай з відтінком ідеально природного рожевого. Висока як на дівчину, приблизно п’ять футів вісім дюймів[83], але не занадто висока, і фігурка в неї була зграбна — пружні високі груди, тонка талія, така, наче її обома долонями можна обхопити (в усякому разі, мріяти про це не заборонялося), гарні стегна, красиві ноги. Вродливе обличчя, сексуальна фігура з плавними лініями — невиразна з погляду художників, напевно, жодної тобі задовгої нижньої губи, гострого носа чи якоїсь не такої шишки або випнутості (навіть милого серцю кривого зуба — ортодонт у неї, напевно, теж був прекрасний). Але, дивлячись на неї, жодної невиразності я не відчував.
Кілька хлопців намагалися запросити її на побачення й дістали чемну відмову. Вважалося, що вона сохне за якимось хлопцем з Ендовера чи Брейнтрі, а чи звідки там вона приїхала, і що з часом отямиться. На двох заняттях, які я відвідував разом з Арні, була також Лі, і я вичікував сприятливого моменту, щоб підкотити до неї самому.
82
I’m not braggin, babe, so don’t put me down, / But I’ve got the fastest set of wheels in town, / When someone comes up to me he don’t even try / Cause if she had a set of wings, man, / I know she could fly, / She’s my little deuce coupe, / You don’t know what I got… (