— Я можу, — повторив він. Торкнувся своєї машини, і жорсткий погляд пом’якшав.
Я відчув полегкість, до якої домішувався страх — полегкість, бо зрештою ми не посваримося; ми обидва зуміли уникнути того, щоб наговорити одне одному непоправного. Але також мені здалося, що зачинилася не лише одна кімната нашої дружби; зачинилося ціле бісове крило. Він абсолютно й повністю відкинув те, що я хотів йому сказати, і цілком чітко позначив умови для продовження цієї дружби: усе буде добре, якщо ти робитимеш так, як я тобі кажу.
А це було якраз ставлення його батьків, от тільки він цього збоку побачити не міг. Але, думаю, десь би та й дізнався про це.
Підійшла Лі; у її волоссі зблискували краплинки дощу. Вона розчервонілася, очі блищали від хорошого здоров’я й хорошого збудження. Від неї йшли хвилі наївної і невипробуваної сексуальності, від якої в мене трохи паморочилося в голові. Хоча не я був головним об’єктом її уваги; ним був Арні.
— Як усе закінчилося? — спитав Арні.
— Двадцять сім — вісімнадцять, — сказала вона й тріумфально додала: — Ми їх знищили. А де ви були?
— Про машини тринділи, — відповів я, і Арні кинув на мене здивовано-веселий погляд. Принаймні почуття гумору не вивітрилося з нього разом зі здоровим глуздом. І я подумав, що в тому, як він на неї дивиться, є певні причини для надії. Він закохувався в неї, безоглядно й по вуха. Поки що цей політ відбувався повільно, але якщо все правильно складеться, то процес стопудово піде швидше. Мені реально було цікаво, як це сталося — як вони зійшлися. Шкіра обличчя в нього покращилася і він мав непоганий вигляд, але то був вигляд книжкового хробака-окулярника. Арні не був хлопцем того різновиду, якого могла б хотіти Лі Кебот; радше можна було очікувати, що вона виснутиме на американській шкільній версії Аполлона.
Люди струмками текли по футбольному полю: наші гравці та їхні, наші фанати та їхні.
— Про машини тринділи, — злегка насмішкувато повторила Лі. Потім повернула обличчя до Арні й усміхнулася йому. А він у відповідь розплився в усмішці, щасливій і дурнуватій, від якої в мене одразу потепліло на душі. Лише дивлячись на Арні, я розумів, що коли Лі до нього так усміхається, Крістіна зникає десь у найдальшому кутку його свідомості; вона відходить на задній план і займає належне їй місце — транспортного засобу.
І мене це дуже навіть влаштовувало.
18 / На трибунах
Перші два тижні жовтня я часто бачив Арні й Лі в коридорах. Спочатку вони спиралися то на його шафку, то на її, розмовляли, поки не дзеленчав дзвоник на перевірку відвідування; потім трималися за руки; потім виходили зі школи разом, обіймаючись. Це сталося. Говорячи жаргоном старшокласників, вони почали «ходити разом». Але я думав, що не просто ходити. Я думав, що між ними кохання.
Крістіни я не бачив з того самого дня, як ми перемогли «Гідден-Гіллз». Очевидно, вона повернулася до Дарнелла для проведення подальших робіт — може, такою була угода між Арні та Дарнеллом, коли того дня власник гаража видав йому дилерський реєстраційний знак і нелегальну наклейку. «Фурії» я не бачив, зате часто натрапляв на Лі й Арні… і багато про них чув. Вони спричинили фурор і плітки. Дівчата хотіли знати, що вона в ньому знайшла, заради всього святого; хлопці, завжди практичніші й прозаїчніші, хотіли тільки знати, чи мій чахлий друзяка вже зумів залізти їй у трусики. Ні те, ні те мене не цікавило, але час від часу я все-таки замислювався — а що Реджина й Майкл думають про надзвичайний випадок першого кохання в їхнього сина?
Одного понеділка в середині жовтня ми з Арні разом їли в обід свої сендвічі на трибунах біля футбольного поля, як і планували того дня, коли Бадді Реппертон витяг ніж — і за це його справді відрахували. Канючі й Дона відправили погуляти на три дні. Станом на той день вони поводились як взірцеві слухняні хлопчики. А тим не-надто-приємним часом футбольну команду ще двічі переїхали катком. Наш командний залік тепер становив 1–5, і тренер Паффер знову поринув у сердиту мовчанку.
Мій пакет з обідом був не такий наповнений, як у день Реппертона й ножа; єдина чеснота, яку я вбачав у нашому 1–5, — ми тепер так безнадійно відстали від «Ведмедів з Рідж-Рок» (у них було 5-0-1), що для нас було б неможливо якось прорватися в Асоціації, поки автобус із їхньою командою не звалиться з краю урвища.
89
O Lord, won’t you buy me a Mercedes-Benz? / My friends all drive Porsches, / I must make amends… (