Саме у цій зоні на схід від лінії Молотова-Рібентропа розпочався Голокост, і саме тут росіяни двічі посунули свої кордони на захід. У цій особливій смузі територій на Кривавих землях відбулася більшість енкаведистських гонінь 1940-х років, як і понад чверть німецьких убивств євреїв, як і масові етнічні чистки. Європа Молотова-Рібентропа була спільним витвором комуністів і нацистів.
Перетворення, що їх передбачали і Гітлер, і Сталін, були економічними, а наслідки їхньої економічної політики завдали найболючішого удару по Кривавих землях. Хоча між ідеологією націонал-соціалізму та сталінізму існували засадничі відмінності, укладачі як нацистських, так і радянських планів переймалися певними підставовими економічними проблемами; до того ж нацистські й радянські очільники існували в межах однієї і тієї ж світової політичної економії, яку прагнули змінити. Ідеологія не може функціонувати без економіки, а економіка в тому часі й місці була питанням контролю над територією. Пересування як плугів, так і військ усе ще залежало від людської і тваринної робочої сили. Капітал у ті часи був менш мобільним і більш дефіцитним. їжа була природним ресурсом, так само, як нафта, мінерали і дорогоцінні метали. Глобалізацію спинила Перша світова війна, а вільну торгівлю ще більше стримала Велика депресія.
З марксистського погляду, селянські суспільства у модерному світі не мали права на існування. З нацистського погляду, слов’янські селяни (але не німецькі фермери) були зайвими. Німецькі фермери мали своїм потом і чужою кров’ю заплатити за родючу землю. Звісно, це були ідеологічні постави: але як і всі ідеології, вони випливали з певного розуміння економічних інтересів — і цьому розумінню відповідали. Із перетворенням теорії на практику нацистська колонізація і радянська самоколонізація могли функціонувати лише тоді, коли економічні інтереси та ідеологічні припущення напозір підтверджували одні одних. Очільникам, розробникам планів і вбивцям потрібно було не лише чути запах чорнила, а й бачити золото. Політика масового вбивства у виконанні як Гітлера, так і Сталіна демонструвала три економічні виміри: (1) вона була складником грандіозних планів політично-економічного перетворення; (2) вона була причиною модуляції політики масового вбивства (вгору і вниз); (3) вона була грабунком знизу, що відбувався під час і після масового вбивства.
За грандіозним планом Сталіна, колективізація сільського господарства мала перетворити Радянський Союз — більш чи менш у існуючих кордонах — на промислову потугу. Колективізація призвела до голоду, і цей голод Сталін свідомо скерував проти українців. Крім цього, колективізація посилила Великий терор, що спершу був скерований на відчужених селян, які могли стати на бік чужоземного загарбника. Грандіозний план Гітлера був більш чи менш зворотнім до цього. Гітлер хотів почати з терору за кордоном, зі знищення людей, яких вважав керівництвом Радянського Союзу, і повалення режиму. Тоді він мав намір експлуатувати колгоспи, щоб скеровувати надлишок зерна до Німеччини. За довший час він збирався створити величезну пограничну імперію, якою правили б німці, у якій не було б євреїв і була б лише невелика кількість слов’янських рабів. Гітлер завжди прагнув позбавити Європу від євреїв. Але він не правив би Польщею, Радянським Союзом і Балтійськими країнами, і не зміг би в цих країнах убити мільйони євреїв, якби з військовою потугою не пішов услід за цією візією східної колонізації.
Коли Гітлер і Сталін мусили вирішувати, на кого впаде тягар запланованих і незапланованих дефіцитів, то викривали і свої ідеологічні пріоритети. У 1933 році Сталін надавав більшу вагу прибуткам від експорту зерна, аніж життям мільйонів селян. Він вирішив, що селяни вмиратимуть, а також вирішив, які саме селяни вмиратимуть у найбільшій кількості — мешканці радянської України. Зерно, що могло врятувати їм життя, перед їхніми ж очима поїздами вивозили на південь, у чорноморські порти. Восени 1941 року Вермахт мав під своїм контролем величезну кількість полонених радянських солдатів. Більшості з них судилося загинути від голоду чи пов’язаних із голодом хвороб. Та навіть у Дулагах і Шталагах, де правилом було загальне вбивство, можна було простежити певні пріоритети. Євреїв розстрілювали відразу, росіян і білорусів із більшою ймовірністю морили голодом, етнічних німців (а пізніше українців) радше відбирали для праці.