За відсутності історії, що ґрунтувалася б на цілковито іншій основі, Гітлер і Сталін продовжують самі диктувати нам, як розуміти їхні діяння. Що може стати такою основою? Хоча це дослідження покликається на військову, політичну, економічну, соціальну, культурну та інтелектуальну історію, три засадничі його методи прості: перший наполягає на тому, що жодна подія минулого не лежить за межами історичного розуміння чи історичного дослідження; другий допускає можливість альтернативного вибору в історії та приймає незводиму реальність вибору у справах людських; третій вимагає впорядкованої хронологічної уваги до всіх напрямів сталінської та нацистської політики, що спричинила смерть великої кількості цивільного населення і військовополонених. Форму дослідженню задає не політична географія імперій, а людська географія жертв. Криваві землі не були політичною територією — ні справжньою, ні уявленою; це всього-на-всього місце, на якому найбільш душогубні режими Європи вершили свої найтемніші справи.
Десятиліттями національна історія — єврейська, польська, українська, білоруська, російська, литовська, естонська, латвійська — опиралася нацистським та радянським концептуалізаціям цих звірств. Історію Кривавих земель збережено — часто кмітливо і відважно — завдяки тому, що європейське минуле поділили на його національні частини, а ці частини утримували від контакту одна з одною. Але увага до будь-якої з окремих переслідуваних груп, навіть у блискучому історичному виконанні, не в змозі пояснити те, що сталося у Європі між 1933 і 1945 роками. Досконале знання українського минулого не розкриє причин голодомору. Уважне стеження за історією Польщі — не найкращий спосіб зрозуміти, чому так багато поляків загинули у Великому Терорі. Жоден обсяг знань із білоруської історії не дозволить збагнути появу таборів для військовополонених і антипартизанських кампаній, у яких загинуло так багато білорусів. Вивчення життя спільноти європейських євреїв може охопити Голокост, але не пояснити його. Нерідко те, що сталося із однією групою, стає збагненним тільки з огляду на те, що діялося з іншою. Але і це лише початок встановлення зв’язків. Нацистський і радянський режими теж треба розуміти з огляду на те, як їхні лідери намагалися опанувати ці землі і як вони сприймали тамтешні групи та їхні відносини між собою.
Нині панує загальна згода, що масові вбивства XX століття мають якнайповажніше моральне значення для століття ХХІ-го. Як же дивно тоді, що досі немає історії Кривавих земель. Масові убивства відокремили єврейську історію від європейської, а східноєвропейську — від західноєвропейської. Убивство не творить націй, але досі зумовлює їх інтелектуальну відокремленість — через десятиліття після краху націонал-соціалізму та сталінізму. Це дослідження зводить нацистський та радянський режими докупи, як зводить докупи єврейську та європейську історію, а також окремі національні історії. Воно зображує жертв і злочинців. Воно розглядає ідеології та плани, а також системи і суспільства. Це історія людей, яких убила політика далеких вождів. Рідні землі жертв лежали між Берліном та Москвою. Вони перетворилися на Криваві землі після сходження Гітлера і Сталіна на вершину влади.
Вступ: Гітлер і Сталін
Колиска нацистського і радянського режимів та витоки їхньої зустрічі на Кривавих землях — Перша світова війна 1914–1918 років. Вона вбила старі європейські імперії і дала життя мріям про нові. На зміну династичному принципу врядування прийшла крихка ідея народного суверенітету. Мільйони людей отримають наказ узяти зброю й померти заради справи абстрактної й далекої, в ім’я батьківщини, яка вже відходить у небуття або, навпаки, щойно народжується. Нові держави створювалися практично з нуля, а великі групи цивільного населення було переселено або знищено за допомогою простих і грубих методів. Османська влада знищила понад мільйон вірмен. Російська імперія депортувала німців і євреїв. Нові національні держави обмінялися після війни болгарським, грецьким і турецьким населенням. Ще одна важлива річ — війна знищила єдину світову економіку. Жодному дорослому європейцю, який жив у 1914 році, не судилося побачити відновлення вільної торгівлі в довоєнних масштабах; більшість дорослих європейців, які жили в 1914 році, так ніколи й не досягли довоєнного рівня життя.