Вона відчувала виснаження. Очі втомилися приглядатися до найменших дрібниць на землі. Хоч і використовували потужні ліхтарі, які ще торік закупили в американських колег, усе одно доводилося напружувати зір, щоб нічого не пропустити. Сніг і мороз ще більше все ускладнювали.
– Власто, він слідчий. Він узагалі міг би зараз удома сидіти. Це он ми, опери та експерти, тут маємо гарувати, – висловив свою точку зору Валентин.
– Ну, ми могли б теж зараз сидіти вдома і відігріватися, – відказала Власта, розгрібаючи ногою сніг: нічого підозрілого.
– Але ми самі захотіли бути тут, – нагадав Валік.
Власта нічого не відповіла. І справді, чого вона так дратується? Сама ж залишилася. Нагай кілька разів наголошував, що вони з Валіком при бажанні можуть бути вільними. Тим паче, ніхто від завтрашньої зміни, яка почнеться о шостій сорок п’ять ранку, їх не звільняв. Патрульна уявила, як вони з Валіком прямо з пошуків убивці зранку поїдуть на базу. На шосту сорок п’ять усі там збираються, о сьомій шикування, далі огляд у лікаря, отримання зброї і о восьмій заступання на зміну. Їх хоч допустять до служби після безсонної ночі?
Хтозна. Але пропустити сьогоднішню ніч не могла собі дозволити. Щойно приїхали сюди, віддзвонилася малій, щоб та лягала спати і не чекала. Дочка здивувалася і, здається, захвилювалася. Неодноразово бувало, що Власта серйозно затримувалася на роботі, але ніколи не було такого, що вона навіть не знала, чи прийде додому ночувати.
Це роздратування – певно, втома. А той Скляр, вона знову похмуро зиркнула на слідчого, ще більше посилює дратівливість. Та як іще реагувати на його зверхнє ставлення до патрульних?
Глянула на Валіка: той зосереджено виконував роботу. Хлопець був набагато молодший за неї, у патрульній поліції лише рік. І всього два роки після університету. За цей час змужнів, став більш рішучим. Хоча і невпевненість часом таки в його поведінці проглядається. Наприклад, зараз: знає, що Скляр неправий, але тільки через те, що той мудак вищий за званням, готовий беззаперечно його слухатися. З іншого боку, зітхнула Власта, хіба не так повинен він діяти за статутом? Це от вона, Власта, дозволяє собі вольності. Навіть зараз, коли всі надягнули броню[3], навіть не зреагувала: терпіти не могла носити бронежилети. Хоч у темну пору доби патрульні зобов’язані це робити. Власта вже отримувала зауваження з приводу цього від керівництва. Ще трохи, і їй винесуть за непослух догану.
– Гільза! – раптом вигукнула Власта, не вірячи своїм очам.
– Точно гільза! – зрадів Валік, який відразу кинувся до неї. – Схоже, до мисливського патрона. І схоже, збігається з тим калібром, який ми вже знаходили. – Валік присів біля знахідки. Посвітив ліхтарем, аби роздивитися краще. До них уже прямували інші спеціалісти. І, звісно, Скляр з операми.
– Далеко зайшов, падло, – проказав Єгор, теж роздивляючись гільзу. Роззирнувся. І справді, від узбіччя, де покинули машину, і до цього місця метрів сто, не менше.
Він теж замерз, та оскільки бував у подібних ситуаціях, давно звик контролювати свої стани. Робота – понад усе. Точніше, репутація і досягнення мети: жодного провалу бути не може. Слідчий утомлено потер чоло. Ця маніпуляція допомагала думати жвавіше. Єгор спостерігав, як один із криміналістів акуратно запаковує гільзу до мішечка для доказів. Скляр тепер не сумнівався, що вони натрапили на правильний слід.
Власта спіймала його погляд. Єгорові очі світилися тріумфом. Жінка хотіла гидливо відвернутися, як несподівано для себе почула:
– Ви молодець! – Скляр уперше за сьогодні їй усміхнувся. І що ще більш неймовірно – зробив це щиро.
Патрульна кивнула на знак подяки. Її більше вразило навіть не те, що цей самозакоханий придурок визнав її заслугу. Просто не очікувала побачити в його очах… смуток і… страх? Тільки страх не від того, що не розкриє справу. Подібні речі вона нерідко бачила серед інших слідчих, тож достеменно знала, як це виглядає. Страх Скляра був іншим. Якась незрозуміла тривога читалася в його очах.
– Продовжуємо пошуки! – уже віддавав наступну команду слідчий усім присутнім. – Треба пришвидшитись. У нас ще чимало роботи. – Єгор простежив, чи всі його почули. Упевнившись, і сам приєднався до колег.
– Про що замислилася? – поцікавився Валік у Власти, вивівши її тим самим із роздумів.
– Ні, ні про що, – збрехала приятелю. – То я так, про своє, жіноче.
Удовольнившись відповіддю, Валентин повернувся до роботи. Прийнявши несподіване відкриття, Власта все ж вирішила побалакати із слідчим. Вибравши момент, коли Скляр відійшов від оперів, із якими переважно тримався постійно, патрульна підійшла до нього.