«Через тиждень, коли ти буцімто маєш повернутися, хтозна, як усе складеться. Може, і не буде потреби вам спілкуватися», – згадала, що казав коханець.
Середа, 23 січня 2019 року. 16:17
Кир’яху кров ударила в голову. Нічогенька така собі справа їм дісталася. За весь свій стаж роботи (а він у нього майже тридцять років) не бачив такого.
Щойно вони отримали інформацію: камери відеоспостереження, якими обладнані АЗС на трасі, зафіксували людину, що підсіла до їхнього підозрюваного. Більше того, цього разу вдалося ідентифікувати особу співучасника злочину. Ним виявився колишній начальник одного з правоохоронних органів Костянтин Базилюк, звільнений зі служби та засуджений за вчинення злочину, передбаченого ст. 127 КК України[9]. Чоловік був у рукавичках. І тепер стало цілком зрозумілим, чому під час вивчення орендованої машини не знайшлося відбитків його пальців. Та й ДНК ніяких не знайшли. Хитре падло. Завжди найважче ловити тих, хто колись був своїм. Такі люди чудово знають, як залишитися непійманим.
За результатами проведених негласних слідчих дій установили, що нині Базилюк займається посередницькою діяльністю з продажу зброї, активно консультує покупців із питання технічних характеристик різних типів зброї та глушників, спираючись при цьому на власний практичний досвід поводження зі зброєю.
Ось тобі й маєш.
Місцезнаходження Базилюка наразі невідоме.
Четвер, 24 січня 2019 року. 9:20
Що йому найбільше зараз хотілося, то це послати її куди подалі. Проте з подивом для себе зрозумів, що не може цього зробити. Не після ж того, як саме завдяки їй поліція виявила важливого підозрюваного, Артема Бойка.
Власта, можна сказати, увірвалася до нього в кабінет. Гочмановський, колега-слідчий, саме виходив, як на нього мало не налетіла патрульна. Спершу Скляр не впізнав її в штатському. Перед ним постала красива жінка в довгій чорній куртці, з акуратно зачесаним волоссям, яке, щоправда, трішки намокло від снігу, і з гарним макіяжем. Зовсім інша, коли виспана і відпочила. Притлумив у собі бажання відмовитися від зустрічі й усе-таки запросив до свого кабінету. Гочмановський лише здивовано стенув плечима та поспішив у справах, причинивши за собою двері.
– Я маю важливу для вас інформацію, – випалила Власта замість привітання, безцеремонно всілася на стільці для відвідувачів біля столу Скляра.
У слідчого навіть мову відняло, а патрульна продовжила:
– Бойко мав значно більший борг перед Вітторіно, ніж той, про який зізнався…
– Ми щодо цього давно в курсі. Дякую, – перебив патрульну.
– …І він міг віддати гроші, проте не хотів, – не дозволила собі завадити Власта.
– Можу я поцікавитися, звідки у вас ця інформація? – мовив слідак. Ні, він все-таки терпіти не міг цю жінку. Єгор ненавидів усіх, хто без його згоди втручався в розслідування, які він проводив. А ще – сьогодні весь час страждав від препаскудного настрою. Він мав би радіти, що для нього все обійшлося, натомість моторошне відчуття фатальності, яке мучило його всі ці дні, навпаки, ще більше посилилося.
«Краще б тобі яйця прострелили, недоумку», – побажала Власта йому подумки, роздивляючись зігнуту в лікті перемотану ліву руку. Уголос пояснила:
– Рівне – це велике село. Знайшла людину, яка знає працівника фірми Бойка.
– Ну що ж, радий за вас. Що у вас стільки знайомих. Ви в курсі, що не маєте права втручатися в хід розслідування? – строго промовив, спрямувавши погляд прямо їй в очі. – Мусите бути в курсі – я вже вас неодноразово попереджав.
«Зараз вижене», – напружилася Власта.
Запанувала мовчанка. Аби хоч якось заспокоїти хвилювання, роздивилася кабінет. Вузький, довгий, надзвичайно мало місця. Освітлення тьмяне, як це часто буває в державних установах. Єдине вікно цього вузького кабінету, що знаходилося навпроти дверей, здавалося, лише додавало похмурості: уже який день сонце і не думало виходити з-за хмар.
У кабінеті заледве вміщалося три невеличких столи слідчих, кілька стільців для відвідувачів та старий, ще радянських часів величезний сейф, де ховають документи та інші важливі речі. Якби зараз тут знаходилися всі три слідчі й у кожного на прийомі хоча б по одному свідку, можна було б спостерігати справжній балаган. Під кожним зі столів звалено речові докази з десятків справ.
9
Стаття 127 КК України: Катування, тобто умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій із метою спонукати потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать їхній волі, – карається позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років.