– А чув, що Андрій із Вадіком зупинили машину за орієнтуванням (сто тридцята[12]), а в чувака виявилася партія метамфітаміну[13]? – розповіла Власта.
– Серйозно? Ні, не чув. Ото підфартило. Метамфітамін! – у Валіка аж очі заблищали. – Хотів би я так!
Власта усміхнулася. Валік, хоч і був серйозним, але часом видавався підлітком, особливо коли чимось захоплювався. Зрештою, йому тільки двадцять чотири. Зовсім молодий. Два роки тому закінчив «Водник»[14], отримав диплом економіста. Однак за спеціальністю працювати не пішов, подавшись відразу, наперекір татові, на службу до патрульної поліції. Із батьком у нього взагалі були дуже важкі взаємини. За розповідями напарника, Власта зрозуміла, що він ще той деспот. Патрульна здогадувалася, що саме через такого батька Валік часто буває невпевненим у собі.
Чомусь згадалося, як улітку він прийшов на службу, а на руці в нього, ближче до плеча, з’явилося татуювання – морда ротвейлера. Знизу підпис: TO CHUCK. Якраз незадовго до того захворів і помер його пес Чак. Валентин довго тоді приходив до тями. Був сам не свій місяців два точно. І навіть плакав іноді, хоч і намагався приховати. А потім зробив наколку.
– Тепер він завжди зі мною, – коротко пояснив.
Власта ніколи не мала вдома тварин. Навіть у дитинстві. Тому їй важко було збагнути його стан. Але як друг розуміла. А зараз просто приємно було спостерігати, як у ліпшого друзяки горять очі й він із нетерпінням чекає на нову зміну.
П’ятниця, 25 січня 2019 року. 19:50
У Єгора в голові склалися вмить усі пазлики: куртку в нього забрали не випадково. А пив Бойко, аби наважитися. І дружину відправив із дому навмисне.
Усе підлаштовано.
Слідак приготувався до найгіршого, коли в коридорі почувся дивний звук. Обидва чоловіки повернули голови на шум.
Ключ, що повертається в замковій щілині. Хтось прийшов. Скляр кинув погляд на руку Бойко, що завмерла під жакетом.
– Іванка повернулася, – зробив висновок господар помешкання, швидко встав і пішов відчиняти двері.
Скляр відчув, як піт струменить під одягом. У коридорі вже чулися голоси жінки та чоловіка, незрозумілі вигуки їхнього однорічного сина.
«Скляр, ти дограєшся», – укотре за сьогодні подумалося слідчому.
П’ятниця, 25 січня 2019 року. 20:15
Єгор вийшов від подружжя Бойків, почуваючись так, ніби щойно на світ народився. Поліцейський переймався тим, чи справді Артем Бойко мав намір його застрелити. Із вітальні Єгор почув, як його підозрюваний відразу попередив дружину, що в них «у гостях поліція». Знявши верхній одяг та лишивши сумку в коридорі (або ж віддавши чоловікові), до кімнати зайшла Іванка. Без сина. Дитину поніс укладати спати батько. Жінка виглядала, з одного боку, змученою, з іншого – скидалося на те, що вона відчула полегшення. Щось мучило її, поки вона не повернулася додому. Коли Артем приєднався до них у вітальні, жакет на ньому був розстебнутий, ніякої зброї при собі однозначно не мав.
Відтак слідак поспілкувався з Іванкою (нічого особливо цікавого не дізнавшись). Слідчий здогадався, що в стосунках цієї пари не все так добре, як вони намагаються показати. Та то пусте. Їхнє особисте життя його не обходить. Хвилин за двадцять вони всі побажали один одному «гарного вечора». Кожен, без сумніву, зітхнув із полегшенням, коли ця зустріч завершилася.
Скляр боковим зором уважно стежив за тим, чи, бува, за ним немає «хвоста». Година вже пізня, район, як на те, малолюдний. Слідчий зупинився, уважно роздивився довкола. Подумки вирішив, що наступного разу самому ні до кого з фігурантів справи йти не варто. Особливо зараз, коли одна рука недієздатна. Тим паче, коли його хтось намагався вбити.
«Наступного разу візьму із собою Кир’яха, – прийняв рішення. – Або ж Власту», – Єгор усміхнувся від своєї другої думки. Звісно, патрульну б він насправді не покликав.
Вітер шаленів так, що стояти виявилося важко. Натягнув нижче здоровою рукою шапку. У вікні родини Бойків лише в одній кімнаті ввімкнене світло: у вітальні. Там, крізь штори видно, спілкуються чоловік та дружина.
«Сваряться», – здогадався слідчий.
П’ятниця, 25 січня 2019 року. 21:19
Цього вечора Єгор навдивовижу рано потрапив додому. Таня б здивувалася. І зраділа. Та вона допізна на роботі. Дістав із холодильника курку у вершках з овочами, що завбачливо лишила йому дівчина, розігрів у мікрохвильовці та з величезним задоволенням з’їв усе до крихти.
14
«Водник» – так мешканці Рівного називають Національний університет водного господарства та природокористування.