– Я поспілкуюся з паном Шевчуком швиденько, якщо ви не проти? – звернувся Скляр до напарника Власти, відчинивши дверцята службової автівки.
Для Валентина, хоч він і знав, що Єгор має скоро приїхати, таке безцеремонне втручання в роботу виявилося несподіваним. Але заперечувати патрульний не став, лише коротко відповів «Так» і надав місце слідчому в машині.
Власта з Валіком перезирнулися. Напарник хотів щось сказати Власті, та саме в цей момент їхньому колезі вдалося спинити автівку, люди з якої погодилися стати понятими. Саня почав пояснювати їм, як відбуватиметься алкотест. Старші жінка і чоловік дещо спантеличено дивилися на нього, проте уважно слухали. А ще цікавилися, скільки часу це займе. Вони почувалися втомленими і хотіли якомога швидше дістатися додому. Судячи із зіпсутої зачіски, жінка до цього моменту спала, за кермом перебував чоловік.
– Із тобою він не набагато ввічливіший. Але усміхнувся тобі, – стиха проказала Власта Валентину. – Я навіть заздрю, – жінка розсміялася, та враз стримала себе, аби не почув слідчий.
Валік не зміг не розсміятися у відповідь. Відтак, поки слідчий спілкувався із Шевчуком, подався до Ілони Вітторіно та Крістіни. Власта пішла за ним.
Неділя, 27 січня 2019 року. 01:22
Крістіна подивилася своїми карими оченятками на Власту. Потім перевела погляд на Валентина. Їх вона вже якось бачила. Того дня. Дня, який назавжди залишиться для неї кошмаром. Хоч вона поки і сама цього ще не усвідомлює.
Страх від пережитої аварії поволі проходив. Дитина потроху почала усвідомлювати, що з ними все гаразд. Однак і досі не хотілося говорити. Тож, коли патрульні привіталися з нею, вона не спромоглася відповісти. Лише кліпнула втомлено очима і потяглася до Ілони. Їй раптом страшенно захотілося спати.
– Вона дуже налякана, – пояснила Ілона Вітторіно. Вони з дитиною сиділи на кушетці в кареті швидкої. Поряд знаходилася лікарка. Водій нудьгував за кермом, чекаючи, коли, нарешті, поїдуть. Помічник лікаря складала тонометр.
«Комусь міряли тиск», – зробив висновок Валентин. Вони з Властою сіли поряд з Ілоною та дитиною. У маленькому салоні швидкої стало зовсім тісно.
– Як ви? – запитала Власта в Ілони, яка саме обійняла дівчинку і попрохала її не засинати, адже та вже мало не вляглася в неї на колінах.
– Із нами все добре, дякую, – підтвердила жінка те, що Власта трішки раніше дізналася від лікаря швидкої. – Ми поїдемо до лікарні, хочу перевірити Крістіну.
У кутиках її очей зібралися зморшки. Погляд видавався змученим і тривожним. Жінка куталася в розкішну, дорогу шубку.
– Є підозри на щось серйозне? – запитав Валентин.
– Ні, – замість Ілони відповіла лікарка. – Але це дитина, тож я б радила перевірити. Ну, знаєте, про всяк випадок.
– Повернуся до Шевчука, – прошепотів Валік Власті на вухо. Надто в машині зібралося багато людей. Знав, що напарниця тут упорається сама.
– Ніколи не розлучаєшся зі своїм ведмедиком? – Власта всміхнулася до Крістіни. Саме в цей момент лікарка повернула дівчинці її улюблену іграшку. – Балу, правильно?
Крістіна кивнула. Дитина мовчки роздивлялася Балу, думками вона перебувала далеко. Раптом Крістіна подала ведмедика Власті. Патрульна здивовано глянула на неї і взяла іграшку. Роздивилася. Зблизька помітила, що насправді іграшка набагато старіша, ніж можна було б подумати відразу. Або ж просто затягана дитиною. Простягнула ведмедика назад. Крістіна глянула на патрульну. Погляд її висловлював здивування, але іграшку забрала. Із машини вийшли помічник лікаря і сама лікар. Певно, розім’яти ноги. Власті дали всього кілька хвилин, потім медики планували завезти дитину до лікарні. Та й до всього не мали вони часу тут стовбичити. У будь-який момент міг надійти терміновий виклик.
– Ви розумієте, якщо підтвердиться, що гальма навмисне попсували, це означатиме, що вас хотіли вбити? – звернулася вона до Ілони Вітторіно.
– Думала вже про це, – зізналася жінка.
– Куди ви прямували о цій порі? – поцікавилася патрульна.
Ілона пестила дитячу голівку, від чого Крістіні ще більше захотілося спати. Дитина міцніше притисла ведмедика. Вона мужньо боролася зі сном. А ще – не відводила погляду від Власти.
– Після роботи ми з Крістіною вирішили поїхати в «Екватор»[16]. Хотіли розважитися. Загулялися і затрималися, – Ілона всміхнулася, щоправда, скорше Крістіні, ніж Власті. Дівчинка теж усміхнулася у відповідь.
– Туди ви доїхали нормально?
– Усе було добре. Принаймні я нічого не помітила.
– Хто був за кермом?
– І туди, і назад кермував Руслан.
– Коли ви відчули, що з машиною щось негаразд?