Як і в думках.
Єгор щохвилини кидав погляд на годинник: час невпинно збігає, а вони ніяк не просунулися. «Перші двадцять годин найкритичніші, найважливіші». Наразі він збирався поспілкуватися з керуючим у кав’ярнях, потім приєднатися до Тараса в пошуках магазину, де купили армовану стрічку. Марудна, невдячна справа. Хтозна, де цю стрічку купували? Може, навіть не в Рівному. Може, в області? А можливо, узагалі в Луцьку. Чи в Тернополі.
Називається – шукай вітру в полі.
Понеділок, 21 січня 2019 року. 17:40
Єгор тільки кинув погляд на Сергія Ковальчука, як зрозумів: і справді грип. Директор кав’ярень італійця ледь стояв на ногах, очевидно, маючи високу температуру. Одягнутий як-небудь: стара потерта зимова кофта, спортивні брюки. У помешканні безлад. Скляр скривився – терпіти не міг неохайності, навіть якщо ти просто сам сидиш удома. І навіть коли в тебе висока температура.
– Прошу, проходьте у вітальню, – запросив чоловік захриплим голосом.
– Дякую, – Єгор присів на диван, відсовуючи вбік кілька папірців, які виявилися чеками з магазину та аптеки.
Керуючий кав’ярнями сів на стілець біля комп’ютерного столу. Скляр подумки зробив висновок, що Ковальчук на своїй посаді чимало заробляє. Двокімнатна квартира обставлена багато, щоправда, трохи старомодно. Єгор ковзнув поглядом на меблеву стінку: масивна і дорога. Може, вона залишилася йому в спадок? Люстра на стелі теж старомодна, хоч і однозначно нова. Такі зазвичай купують люди старші. Зате стояв величезний плоский телевізор, на столі лежав закритим ноутбук Apple. Поряд із модним ґаджетом розкидана купа паперів. На полицях кілька десятків книг: класична та сучасна українська і зарубіжна література. «Певно, у школі був ботаніком», – вирішив Скляр. Цій думці сприяла не стільки бібліотека, скільки інше спостереження. Ковальчук, попри сучасну зачіску та модні ґаджети, справляв враження слухняного маминого синочка. Точніше, людини, яка перед іншими грає роль білого та пухнастого, а насправді люто ненавидить і боїться людей, які, як він розуміє, вище і краще за нього. І з матір’ю, скоріше за все, грав саме цю роль. Єгор скривився: терпіти не міг прихованих боягузів. Ніколи не знаєш, чого від них очікувати.
– Перепрошую, що потурбував, але мені необхідно поставити вам кілька запитань.
– Я розумію, – ледь устиг відповісти Ковальчук і відразу чхнув. – Вибачте, – сказав ледь чутно, прикриваючись хустинкою і збираючись чхнути вдруге.
Скляр почекав, поки природна потреба Ковальчука минеться і він зможе розпочати розмову. У квартирі було душно і тхнуло важким повітрям. Очевидно, давно не провітрювали.
– Вам би лікаря викликати, – порадив Єгор, спостерігаючи, як візаві ледь тримається. – У вас висока температура.
– Минеться, – ледь промовив Ковальчук і спробував посміхнутися.
– Давно хворієте? – поцікавився ніби між іншим Єгор.
– Відучора.
«Гм… Треба ж», – сказав до себе Скляр.
– У вас є кому доглядати за вами?
Сергій здивувався запитанню, але відповів:
– Дівчина моя приносить мені ліки. Учора приносила. Сьогодні ввечері теж має зайти.
– Ясно.
Відповідь задовольнила Єгора. Щойно на чекові, на якого мало не всівся, він помітив учорашню дату.
– Ви вдома відучора, я правильно розумію?
– Правильно, – поспішно кивнув Сергій, відразу пожалкувавши про це. Від руху його немов хтось кувалдою по голові гепнув. Чоловік поморщився від болю, зусиллям волі опанував себе. – Ви, певно, хочете знати, чи були вороги в Мáрко?
– Так. А ви часом не працювали колись у поліції? – іронічно запитав Скляр.
«Чи міг він убити?» – тим часом крутилося в голові.
«Хворий на грип, із температурою. Гм… Напитися сучасних таблеток і зробити всю брудну роботу». Пересічний громадянин відразу викреслив би Ковальчука зі списку підозрюваних, зважаючи на його стан. Проте Скляр уже стільки всього бачив за роки роботи в поліції. Він би навіть не здивувався, якби дізнався, що Ковальчук зараз просто вміло симулює. Хоч, звісно, його стан виглядає дуже реалістично. Узагалі слідчий прекрасно знав, що будь-яке, навіть найбільш правдоподібне, алібі, урешті-решт, може виявитися ні чим іншим, як просто майстерно розіграною виставою. Коли йдеться про вбивство, ставки дуже високі. Покарання за цей злочин суворе, причини до позбавлення життя, як правило, вагомі. Тож часто навмисне вбивство продумується до найдрібніших деталей.
Сергій лишив запитання без відповіді. Натомість відказав:
– Про ворогів нічого не чув. Знаю тільки… – Він перехнябився, очевидно, боліло горло. – …що він мав проблемне розлучення. Ілона не хоче давати йому права на дитину.