– Пам’ятаєш того патрульного, Валентина? Напарника Власти, – почув Єгор голос опера.
– Ну, – коротко відповів Скляр, усе ще намагаючись оговтатися від сну. Його і досі морозило.
– Виїхали на сварку сусідів у Тинному[24]. Перший виклик сьогодні.
Скляр нашорошив вуха. Йому зовсім не сподобалася інтонація Кир’яха. Єгор нічого не сказав, тільки слухав.
– Не знаю, що ці люди там не поділили, але, так зрозумів, зібралося їх чималенько. Патрульні викликали підкріплення, однак воно не встигло. Хтось із неадекватів схопив вила і продірявив хлопцеві живіт. Дорогою до лікарні помер від втрати крові. Власта каже, її напарник не наважився вистрелити в того мужика. Молодий, що скажеш, – зітхнув Кир’ях.
Скляр не дослухав. Не мав сил. Зробив відбій і повільно підвівся з крісла. Вийшов у коридор. Людей було мало: майже ніч. Де-не-де чулися голоси, та загалом стояла тиша. Зазвичай Єгор любив, коли так. Часто засиджувався допізна: усе одно Таня раніше дванадцятої ночі додому, як правило, не повертається. Пройшовся до орієнтувань, які висіли в кінці коридора. Роздивився. Можна було здогадатися і раніше. Принаймні запідозрити. Він бо ж неодноразово роздивлявся ці пики тут. Навіть на телефоні загиблого Валентина недавно бачив їх.
Вони з Ромкою розслідували цю справу. Уп’явся очима у двох молодиків, які б мали сидіти в тюрмі, проте нещодавно спромоглися втекти. Під час арешту один із них, у чорній шапці з крихітною емблемою Puma, насунутому на голову капюшоні, божився, що вб’є Скляра. Він мав той самий моторошний погляд, сповнений шаленої люті та ненависті, які на все життя запам’ятовуються. Такий, як у Руслана Шевчука. Такий, як у педофіла, якого колись теж заарештовував Єгор. Саме цей утікач сьогодні наснився Єгорові. Кир’ях був правий: його намагався вбити не професіонал. А хтось такий, як оцей злопам’ятний псих.
Тепер Єгор навіть не сумнівався, кого насправді потрібно ловити.