За єри, за ять, за єр!
Гей не лячно нам тепер
Всіх росправ фільольогiчних,
Студiумів всіх крітічних.
Ми від них затчем наш слух,
Ва втримаєм руський дух!
Об наш лоб міцний, нерушний
Кажна довбня розібьєсь,
Й вірний русин й прямодушний
Ріднов спраиов піднесесь.
Щоб старі русини не тужили й не побивались за сподобною для йіх буквою— Ъ, Желихівський позначкував його двома точками зверху над ї, котре виникло з букви Ъ, та й обсипав цілими хмарами маку книжню галицьку мову, проти котроі врешті небіжчик Грінченко запротестував в своi брошурі „Три питання".
При цьому я подаю вже новіші „Поезіі в прозі", перелицьовані таксамо невідомим міні автором з давніх, відомих в нас віршів певно якогось украiнця, которий написав пародію на мову віршів давнього великоруського поета ХVІІІ віку Тредіаковського в поезіях, як він виспівує красу весни в своіх віршах... „Оно звучить вже отак"...
Весна" процвїтає, сонце" палає. Поють птички со" синички, хвостом машуть ї лисички. На городї бузина, а" в Киівї дядько". На городї зіллє, а в світї весїллє. Вдарили в кимвали, заграли у труби, заревїли груби. Валують димом цегельні, смердять костопальні, гудуть сахарнї; репетують птиці, сміються суниці. Заграли у труби, засьпівали в губи. Заїць— в'сколи, баба в'боки. Пішла баба у танець, а за нею горобець рішенець. А макогун під хатою аж гацає з лопатою. Корови, крави та тельці по гільочках стрибають; юнаки, раки та ченці туди ж за ними поспішають.
Сонце сяє, процвітає, на ввесь світ палає; рахує скарби, рухає жаби, вабує й баби; і киває, і моргає та брикає, й хвоста задерає.
Ревуть труби, в небі налають груби; гуркають гармати та ллють аромати. Шумлять древеса, увігнавшись в небеса: і клюква і бруква; і суниці й полуниці, і високая ялина, і червоная калина. Яку весна радість несла в торбі за плечима! Пішов відгук, лунав надгук! В серці відчуваня й підчуваня, і вчутя й півчутя, й чвертьчутя, і стрибаня і дряпаня.
Стрекошущу цвіркунови в злепє злацє сущу, і вечерню червецови у мешканю яскраво поющу, — елефапти ї леонти, ї кроки ї карки; і прояви й поторочі, і черниці і ченці, й бадьористі удівці, і стрибучі молодці, й танцюристі удовиці, й велелінні молодиці, й болотяні кваки, і веселі раки, і поющі котяки мишодраки, і Устрій і Настрій; і орли, зоставив монти й, смикнув сотку за відсотки й сполоскавши глотку, учиня ють браки. О' оскїльки прелюбезно", найрїшучїйш зрячно"! карколомно" преполезно", й педосічно" й пересічно", ще й сугубо" смачно"!
Цей гімн весні, як вольний „переспів" давніх віршів якогось украінця, котрий колись написав відоме „Криве дзеркало" мови Тредіаковського, може знадобиться й тепер, як криве дзеркало мови д. Євшана, д. Залізка, д. Кревецького, д. Гетнера й декотрих і украiнських і галицьких літераторів, котрі звикли писати сливе старою мовою. I як міні здається, цей утвір можна надрукувать і в календарі для украiнського народа — „Село"; бо і великоросси, і галицькі поляки, і навить наші декотрі украiнці й галичани, і украінські наші молоді декадентські пісьменики думають, що украiнський народ одразу розбере й зрозуміє усяку мову, мов давній римський кардинал Моцофанті, котрий вмів говорити й розмовлять у Римі с прочанами — паломниками на тридцятьох мовах та говірках Європи.
Як чехи вперше почали видавати чеські газети в час свого національного одродіння в перші половині минувшого віку, то видавали йіх якоюсь мішаницею, мішаючи докупи живу народню мову с старою чеською мовою, та ще й додаючи німецькі слова, нахапані од довгого завсіднього вживання в школі і вдома німецькоi мови. Само по собі цієі робляноі, якоісь надто складчастоi (сложноі) та штукованоi мови народ не спромігся гаразд зрозуміть. Це було якраз так, як теперички сталося в нас на Украіні. Тоді видавці найняли для редакцій по одному здатному й дотепному селянинові с платою грошей за службу, передніше читали йім рукописи кожного номера, щоб вони сказали, котрі слова вони розуміють, і котрих не розуміють, викидали незрозуміливі для йіх німецькі та старочеські слова і потім вже одсилали до друкарні.
Таксамо робив і шановний популяризатор д. Волошиновський, видавець „Світовоi Зірниці", роспочинаючи своє видавництво для украінського народа. Він сам зріс у селі недалеко од Камянця-Подільського коло гряниці Буковини, де вже говорять галицькою мовою. Бо од самоi гряниці в Подільщині до Проскурова й вище на Волині в cтароконстантиновському повіті йде смуга не білше, як по двоє сіл, де вже говорять галицького підмовою чи говіркою, одривають ся од дієсловів і ставляють його окроми перед дієсловами: ся робить, ся стало і т. д. Д. Волошиновський прийняв на службу в редакцію молодого сільського вчителя родом таки с селян, с самого осередку подольськоі губерні, з Брацлавщини, де говорять гарною украiнською мовою, і цей селянин спочатку виправляв мову в „Світові Зірниці", поки редактор, перейшовши на життя недалечко од Жмеринки, сам добре виправив свою мову. Отак треба б робить і нашим видавцям в Киіві журналів та газет, а найбілше видавцям „Ради", „Світла", „Засіва", „Украін. Хати", окрім хіба „Ріллі" та „Дніпрових хвиль", для котрих нетреба ніякого напутника (інструктора, наставника), окрім хіба сутрудовника д. Жимгайла. Може б аж тоді наша публіка не глузувала й не сміялась з журнальноi книжньоі мови, і не лаяла й не кляла йіі з досади, а міні не довелось би згаять півтора року на цю нудну полеміку для оборони украінськоі мови, схожу на давню полеміку наших полемистів минувших віків, оборонявших свою віру й національність од нападів і пропаганди давньоi Польщі, або на полемичні писання для оборони украінськоі мови й пісьменства в XIX віку од нападання деяких великороссів в ті моменти, коли ще -то було безпешно й виступать с такою обороною в пісьменстві.