І далі: «Якщо я бачу, що мій противник скинув рушницю, я не чекатиму, поки він спустить курок, а краще зроблю це першим!».
Цікаво виходить: сумніви у фюрера відпали лише в травні 1941 року, а питання про перешиття колії радянських залізниць на німецький стандарт вирішувалося в генштабі сухопутних військ вермахту ще 23 серпня 1940-го (див. щоденник його начальника Франца Гальдера)!..
Сталін заздалегідь знав від своєї розвідки про конкретну дату німецького нападу, й якби завдав превентивного удару, напевно назвав би її. Згадав би й план «Барбаросса», затверджений півроку тому. А в Гітлера жодних дат і назв, тільки голослівні звинувачення.
А може, все ж таки Гітлер вірив напередодні війни, що Сталін «скинув рушницю»? Спробуймо знайти відповідь на це запитання у щоденнику Геббельса.
14 листопада 1939
Фюрер констатує катастрофічний стан російської армії. Вона ледь здатна до боїв.
5 січня 1940
У Фінляндії росіяни зовсім не просуваються. Схоже, що насправді Червона армія мало чого варта.
29 березня 1941
Велика справа попереду: проти Р. (тобто Росії. — Авт.). Її якнайсуворіше замасковано, зовсім небагато осіб знають про неї. Вона розпочнеться з великого пересування військ на захід. Підозра впаде на будь-який напрям, але тільки не на схід. Про людське око буде підготовлено напад на Англію, а відтак блискавично назад — і вперед! Україна — чудова житниця. Коли осядемо там, ми зможемо витримати, довго...
14 квітня 1941
Добре мати силу. Сталін явно не хоче познайомитися ближче з німецькими танками.
7 травня 1941
Сталін і його люди абсолютно бездіють. Завмерли, ніби кролик перед удавом.
9 травня 1941
Сталін явно боїться.
29 травня 1941
Сталін, як і раніше, витріщився, мов кролик на удава.
12 червня 1941
Росіяни витріщились на нас, мов загіпнотизовані, й бояться. Вони будуть збиті з ніг, як досі жоден народ...
Можливо, Геббельс недостатньо поінформований, а Гітлер бачить смертельну загрозу й напружує всі сили, щоб випередити росіян? Недосипає, працює не розгинаючись?
Нічого подібного! «Незважаючи на майбутню воєнну кампанію проти Радянського Союзу, Гітлер особисто відбирав картини для галереї Лінца, — згадував його особистий архітектор, а згодом рейхсміністр озброєнь Альберт Шпеєр. — У 1941 році до Оберзальцберга надійшли великі каталоги в палітурках з коричневої шкіри з фотографіями сотень картин, і Гітлер особисто розподіляв художні твори (награбовані у Франції. — Авт.) по своїх улюблених галереях Лінца, Кенігсберга, Бреслау».
І це незадовго до 15 травня — ранньої дати нападу на СРСР згідно з планом «Барбаросса»!
Отже Геббельс, тінь і рупор Гітлера, виклав у щоденнику не тільки власну думку. Німеччину напередодні війни нацистська верхівка уявляла удавом, а Росію — кроликом. Але хто сповна розуму повірить, що напад удава на кролика був самозахистом?
Здавалося б, усе ясно. Аж раптом читаємо:
16 червня 1941
Росія напала б на нас, якби ми ослабли, й нам довелося б вести війну на два фронти, яку ми виключаємо своєю превентивною (виділено мною. — Авт.) акцією.
Деякі дослідники висновують звідси, що Геббельс, а отже й Гітлер, вважали напад 22 червня попереджувальним. Запис у щоденнику, кажуть вони, аж ніяк не можна вважати пропагандистським матеріалом.
А я аж ніяк не погоджуся з ними. По-перше, не можна вихоплювати із щоденника один запис, ігноруючи решту. По-друге, у ньому сказано не про реальну радянську загрозу, а лише про можливу («якби...», «нам довелося б...»). А по-третє, Геббельс знав, що його щоденник буде опубліковано, і вбачав у ньому специфічний засіб пропаганди. 22 жовтня 1936 року він довірив паперу радісну новину: «Я продав Аманну (першому видавцеві „Майн кампф“. — Авт.) свої щоденники. Опублікувати через 20 років після моєї смерті. 250 000 марок зараз і 10 000 щороку. Магда і я щасливі».
Він вів щоденник не так для себе, як для історії! Часом у поспіху забував про це, але потім, схаменувшись, ізнову віщував прийдешнім поколінням. Думаю, так сталося й 16 червня: нехай нащадки вважають, що вожді Третього рейху — а отже й він сам — напали на союзника превентивно, а не з метою його пограбувати.
Марні намагання! В тому ж довжелезному запису від 16 червня він вибовкав справжні наміри фюрера: «Сталін тремтить перед наступаючими подіями... Ми використаємо сировинні ресурси цієї багатої країни... А отже, вперед! Багаті лани України ваблять».
Ось вам і «превентивна війна»... Та досить наразі про Геббельса. Прикличмо у свідки провідних дипломатів Третього рейху.
Слово міністру іноземних справ Ріббентропу: «Велика концентрація радянських військ у Бессарабії (восени 1940 року. — Авт.) викликала в Адольфа Гітлера серйозні побоювання щодо подальшого ведення війни проти Англії: ми за жодних обставин не могли відмовитися від життєво важливої для нас румунської нафти. Просунься тут Росія далі, й ми стали б залежні від доброї волі Сталіна. Такі перспективи, зрозуміло, будили в Гітлера недовіру до російської політики»...
Щоб убезпечити свій «нафтовий кран», Гітлер за домовленістю з румунським диктатором Антонеску ввів у район нафтопромислів війська. Москва офіційно висловила невдоволення. Берлін відповів, що цей запобіжний захід спрямовано лише проти англійців, які можуть висадитися в Греції з прицілом на Румунію.
Тепер Гітлер, за власним зізнанням, почувається в безпеці. «Я не передбачаю будь-якої ініціативи росіян проти нас, поки живий Сталін», — пише він своєму найближчому союзнику Муссоліні 31 грудня 1940 року. Але ж він уже увімкнув «таймер війни», затвердивши 18 грудня своєю директивою №21 план «Барбаросса»! Припустімо, він побоюється відкрити власні карти навіть перед дуче, але з цього листа видно, що принаймні Муссоліні не вбачав загрози з боку СРСР для «осі» Рим-Берлін.
Як пояснював Гітлер майбутній напад вузькому колу втаємничених? Свідчить друга після Ріббентропа особа німецької дипломатії — статс-секретар Ернст Вайцзеккер:
«Навесні 1941 року Гевель (представник Міністерства іноземних справ у ставці фюрера. — Авт.) сказав мені: Гітлер дотримується думки, що рано чи пізно доведеться з росіянами воювати, а тому треба починати просто зараз. Нашу армію, казав Гітлер, відмобілізовано, і вона простоює».
Зазначимо, що не йдеться про превентивну війну, просто фюрер вважає цей момент дуже вигідним! Вермахт після бліцкригу у Франції в повній бойовій готовності. Червона армія внаслідок сталінських «чисток» втратила більшість досвідчених командирів і не змогла подолати навіть фіннів. А її дислокація біля самого кордону дозволяє одним потужним ударом завдати їй колосальних втрат. При цьому Сталін явно не чекає нападу, бо певен, що Гітлер не ризикне воювати на два фронти. Однак на заході наразі спокійно: Англія, втративши свою «континентальну шпагу» — Францію, думає лише про оборону, а Сполучені Штати Америки дотримуються формального нейтралітету.