Унікальний, неповторний збіг обставин!..
За словами Черчілля, напасти на Росію Гітлер твердо вирішив наприкінці вересня 1940 року, не зумівши забезпечити висадку своїх військ в Англії (У. Черчілль. «Друга світова війна», т. 2, гл. 14). Але сам напад він замислив ще в 1923 році, коли писав у «Майн кампф», що німцям конче потрібно завоювати «життєвий простір» на сході. Питання було тільки в терміні. 28 січня 1937 року фюрер, за свідченням Геббельса, сказав на нараді, що мир з Росією може тривати ще шість років, «але якщо трапиться дуже зручний випадок, ми його не проґавимо». І ось такий випадок трапився.
Вайцзеккер наводить дуже цікавий факт: «18 червня 1941 року, за чотири дні до вторгнення, російський посол (Володимир Деканозов. — Авт.) попросив мене прийняти його. Гітлер і Ріббентроп перебували в Берліні, й їхнім головним занепокоєнням було те, що в останню мить Сталін зробить якісь кроки до примирення і в такий спосіб завадить здійснити задумане. Вони наказали тримати на станції напоготові локомотиви й мали намір залишити місто в спеціальних поїздах, якби росіяни запропонували щось значне».
Панічно боялися мирної пропозиції! Про який же вимушений напад можна після цього говорити?
Для повноти картини вислухаємо видних воєначальників.
Генерал Гейнц Гудеріан: «14 червня Гітлер зібрав у Берліні всіх командувачів груп армій і танкових груп, щоб викласти причини нападу на Росію... Логіка його була така. Англію перемогти не вдається, отож, щоб завершити війну, треба здобути рішучу перемогу на континенті. Німеччина буде непереможною тільки за умови підкорення Росії. Детальний виклад причин, що спонукали його до превентивної війни з Росією, звучав украй непереконливо».
На цих зборах був присутній і генерал Вальтер Варлімонт, заступник начальника штабу оперативного управління вермахту. Він згадував, що майбутній напад на Росію породив у нього та його колег відчуття несправедливої війни, «чогось такого, що ніколи не входить у розрахунки офіцера, вся кар’єра якого базується на принципі справедливості своєї справи. Щоправда, пізніше з’ясувалося, що Совєти були набагато краще готові до війни, ніж вважала більшість, та все це не допомогло позбутися стійкого відчуття несправедливості».
А полковник Адам, ад’ютант фельдмаршала Паулюса, висловився ще ясніше. За його словами, він ніколи по-справжньому не вірив у превентивну війну і поступово дійшов переконання, що Гітлер використав цей термін як суто пропагандистський, щоб морально виправдати напад на Радянську Росію.
Цікаво, а в який спосіб Сталін пояснив би своє вторгнення в Німеччину? Воно не змусило б себе довго чекати, якби Гітлер у період «дружби» з Москвою розпочав операцію «Морський лев» — десантування в Англію. У цьому випадку перед кремлівською пропагандою постало б складне завдання, але будьте певні: вона дала б собі раду!
У 1939 році треба було пояснити радянському народові несподіване братання з Гітлером. В’ячеслав Молотов зробив це зі спритністю фокусника. 31 серпня він сказав на сесії Верховної Ради: «Учора ще фашисти Німеччини проводили стосовно СРСР ворожу нам зовнішню політику. Так, учора ще у сфері зовнішніх відносин ми були ворогами. Сьогодні, однак, обстановка змінилася, і ми перестали бути ворогами».
Чим не фокус? Щойно був ворог — і раптом зник, от вам друг! Молотовську комбінацію з трьох фраз можна використовувати багато разів, заміняючи залежно від «обстановки, що змінилася» ворогів друзями і навпаки.
Славнозвісний ілюзіоніст Копперфільд нервово палить у кутку...
Гітлер і Сталін були «запеклими друзями»: обидва добре розуміли, що їхня сутичка неминуча. Але Гітлер дуже недооцінював можливості Червоної армії, Після швидкого розгрому Франції вермахт славився як непереможний — і що йому великий «російський кролик», який толком не впорався навіть з фіннами? Тому причиною затвердження плану «Барбаросса» у грудні 1940-го було не стільки побоювання, що кролик випустить кігті, скільки бажання його з’їсти.
Таке бажання фюрер чітко озвучив ще 31 липня на нараді в альпійській резиденції Берхгоф. Начальник генерального штабу сухопутних військ Гальдер законспектував це у щоденнику: «Якщо Росію буде розбито, Англія втратить останню надію. Тоді панувати в Європі й на Балканах буде Німеччина. Згідно з цим міркуванням Росія має бути ліквідована».
У тому ж липні 1940-го Гітлер сказав Кейтелю в окупованому Парижі: «Повірте мені, фельдмаршале, що порівняно з французькою кампанією війна проти Росії буде дитячою забавкою» (ці слова чув і навів у своїх мемуарах Альберт Шпеєр).
Але, можливо, фюрер будував ці плани на далеке майбутнє, а потім, побачивши занесену над ним російську сокиру, поспішив з нападом? Я теж так думав, поки не прочитав щоденник Геббельса.
Дамо фору прихильникам «попереджувального удару» — забудьмо наразі про цей щоденник. І згадаймо виявлений мною факт — відсутність у вермахту на початку війни німецько-російського розмовника. Мені здавалося: командування вермахту так поспішало випередити Червону армію, що просто не встигло його видати. Але ця версія виявилась помилковою. Я дізнався, в якій величезній таємниці готувався напад на СРСР. Наприклад, з друкарні, яка 18 червня розпочала друкувати листівки з промовою Гітлера, гестапо чотири доби нікого не випускало! Але скласти й видати розмовник — це не листівку надрукувати. Це досить складний проект, який не замкнеш тупо на ключ. Ризик витоку інформації тут набагато вищий. А оскільки бліцкриг на сході планували завершити за три-чотири місяці, то, мабуть, вирішили, що на цей час вистачить і польського розмовника. Тим більше, що в Україні та в Білорусі багато хто добре розуміє польську мову.
Гітлер називав Росію колосом на глиняних ногах, який завалиться після кількох потужних ударів. А під Москвою він переконався, що це просто колос. Та було вже пізно.
Наприкінці розмови з Віктором Суворовим я попросив у нього електронну адресу. Він не дав, пославшись на те, що багато хто, особливо ізраїльтяни, звинувачують його у відмиванні образу Гітлера і мстяться:
— Нещодавно тамтешні хакери вивели з ладу мій комп’ютер!
В Ізраїлі День Перемоги над гітлерівською Німеччиною — державне свято, і цим усе сказано. На іншу реакцію ізраїльтян Суворов і не міг розраховувати.
У 1992 році в передмові до російського видання «Криголама» він попросив вибачення у свого батька, артилериста протитанкової батареї Південно-Західного фронту, за те, що зруйнував його уявлення про Велику Вітчизняну війну. Покаявся також перед читачами, а отже, й переді мною. І я, син офіцера Червоної армії, його пробачив. Більше того, згоден з автором багато в чому, але тільки не з його висновком про «попереджувальний удар Гітлера»! Сталін, безперечно, мав агресивні плани, але Гітлер напав незалежно від них з інших причин.
Хтось іще сумнівається? Тоді відкриємо наостанку спогади дуже авторитетного свідка — ад’ютанта Гітлера Ніколауса фон Бєлова: «30 березня (1941 року. — Авт.) Гітлер знову скликав керівників вермахту. В залі засідань при його службовому кабінеті він виголосив двогодинну концептуальну промову, в якій виклав свої думки щодо походу на Росію... Він заявив: „У даний час Англія покладає свої надії на Америку та Росію“. Америка зможе забезпечити свою максимальну військову міць лише за 3-4 роки. „Росія — останній ворожий фактор в Європі. Її конче треба розбити в цьому чи наступному році“...».
Треба зовсім не дружити з логікою або совістю, щоб і надалі вважати напад Гітлера вимушеним самозахистом.