-- Я кажу про ТЕЛЕФОННИЙ ДЗВІНОК. Дозвольте мені перевірити ваш вклад… дозвольте мені перевірити вас, перш ніж ми рушимо далі. Гаразд?
-- Сі (іспанська: так), перевіряйте.
-- Єва -- гукнув він, але її все ще не було в приміщенні. Циммерман зателефонував. -- Ральф, у мене в офісі хлопець, на ім’я Ер…
-- Ерік з "к" -- нагадав йому візитер і чергова димна хвиля воїнів просунулася по столу.
-- Ерік з "к" Ван Хельсінґ. У вас є клієнт з таким ім’ям? -- Він взяв паузу, щоб озвучити запитання від Ральфа. -- Яке відділення?
-- Вілшир, велика будівля.
Циммерман чекав. Коли інформація надійшла, він важко ковтнув, поклав слухавку на підставку, глибоко вдихнув солодкий аромат французької сигарети й подумав, що цей день, 23 вересня 1981 року, у нього щасливий. Він запрацював ротом, щоб вимовити слова. -- Ви, учора вдень, поклали в банк один мільйон сімсот тисяч доларів?
-- Спочатку я насолоджувався обідом, — сказав Ерік Ван Хельсінґ. -- Ви знаєте МакДональдс?
Циммерман подумав, що він видав звук, схожий на ковток ковток ковток, але не був у цьому певний і сів рівніше у кріслі, бо зрозумів, що сутулиться уперед, як ведмідь, готовий відірвати шматок від цієї європейської нездалі. -- Містере Ван Хельсінґ, — сказав він із новознайденою посмішкою від якої його обличчя мого б луснути від зусиль, --- що я можу зробити, щоб… для вас?
-- Я хочу влаштувати видовище.
-- Фільм?
-- Видовище для телевізора.
-- Серіал?
-- Важко пояснити. Jezik le vezan (хорватська: на кшталт відняло мову, зв'язаний язик тощо). О, вибачте. Ну, я намагаюся.
-- Будь ласка, сконцентруйтесь і почніть спочатку. ЄВА! -- Вона ввійшла на цей крик збліднувши, тремтячи, з широко розплющеними очима і стала біля дверей думаючи, що, можливо, доведеться викликати поліцію. -- Приймайте мої дзвінки та не з ким мене не з'єднуйте! -- дав він їй вказівку. Коли за Євою зачинилися двері звернувся до Ван Хельсінґа -- Продовжуйте, будь ласка. Я весь перетворився в великі суцільні вуха.
-- Не дуже великі, -- відповів Ван Хельсінґ. -- Великі вуха, великий ніс, подобаються багатьом жінкам.
-- Так правильно. Гаразд. Тож я Вас слухаю… сер, -- додав він, звертаючись до нього не стільки як до людини, а як до грошового мішка.
-- Мені вас, -- сказав Ван Хельсінг, -- рекомендував містер Мортон Шевановський. Мені сказали..."
-- Стоп, стоп, стоп! -- Циммерман підняв обидві великі долоні. В одній руці все ще тлів "Честер". -- Вибачте… Ви сказали Мортон Шевановський?
-- Так, я це сказав.
-- Я думав, що він мертвий.
-- Ні, дуже живий. Минулої ночі ми вечеряли в номері Росії. А… "Російська кімната", -- виправив він. -- Але я скажу, що пан Шевановський людина досить похилого віку. Хоча людина великого розуму й доброти. Він позичив мені свою машину, дуже гарну Мазераті.
-- У цього пристарілого невисокого джентльмена завжди була фантастична колекція автомобілів. Але боже ж мій! Давно ж я не чув про Шевановського! Ця остання картина, що він зняв... 1969 рік, гадаю... "Cry Me A Coffin" (не знаю як цю ідіому перекласти, чи то власна назва, чи ще що; щось на кшталт: "поплач мені труна", чи "плакуча труна" або "наплач мені повну труну" (скоріш всього ця ідіома означає байдужість до чужих сліз))... добила його.
-- Я пригадую. Вона була популярною в Криму.
-- Я щойно почув тихенький стукіт, -- не міг не спитати Циммерман -- наче хтось барабанить пальцями?
-- Я нічого не чув, -- з порожнім виразом на обличчі сказав Ван Хельсінґ.
-- Той фільм... Сцена з дитиною і вилами була вже занадто.
Ван Хельсінг знизав плечима.
-- Всі знали що вони були несправжніми, ці вила. Але я був у захваті від його робіт задовго до того. Я ніколи не забуду, як шістнадцятирічним... Подивився "В'язницю болгарських дівчат". Всупереч бажанням моєї родини, але що поробиш. А згодом глянув "Король крабового острова". Ох, вже ці спогади!
-- Угу. Після того, як поліція моралі спіймала Шевановського з чотирнадцятирічною ціпонькою, він втік у Європу. Але дозвольте мені запитати... чим Ви заробляєте на життя? Я хочу сказати... очевидно, Ви живете в достатку?
-- Моя родина, -- сказав Ван Хельсінґ, хитнувши головою так, ніби вклонився перед шанованим предком -- мій прапрадід винайшов те, що зараз називається канцелярською кнопкою.
-- Канцелярська кнопка. Ем... гаразд. -- сказав Циммерман голосом більше порожнім, ніж гостинним.