Відразу ж після цієї заяви в бараці все пішло догори дном: криміналісти позаймали найкращі місця на нарах і позаймали стільки, скільки хотіли, а решта в’язнів, що становили понад 80% загального числа і не належали до босяцької шайки, мусіли вдоволитися тим, чого не потребували Зип і компанія.
Звичайно, при переміщенні криміналісти тягнули все, що могли, огидно лаялися, погрожували й билися, їх було ледве одна п’ята частина всіх в’язнів, але вони були добре зорганізовані й тому зробили так, як хотіли.
Святослава в той час викликано до таборової комори, а я не приймав у цій метушні ніякої участи. Стояв збоку й дивився щоб пізнати тих, які вміють боронитися. Першим з них був Бородач, якого, правда, зі старостівського місця таки викинули, але який розбив носа Чижикові й ударом кулака в груди повалив другого новоприбулого босяка на прозвище Шляпа. Шляпа був здоровань і, якщо міркувати зі зовнішнього вигляду, досить сильний, але Бородач, людина фізичної праці, показався сильнішим. Крім Бородача, проявили відвагу два інтелігенти — інженер Космач і вчитель Артеменко, — та кілька селян: Кілочок, Вербняк, Решетенко та інші. Були такі, що, як і я, чинного спротиву не ставили, але дивилися на все злими, понурими очима, ніби очікуючи якогось гасла. Решта, в тому числі й Крюк, гнулися покірно і навіть заскакували ласки в переможців.
Для мене ця подія дала бодай стільки зиску, що я вистарався для себе й Святослава місця разом — зараз таки поруч Бородача. Та, коли я складав свої і Святославові убогі пожитки на нарах, Бородач визвірився на мене:
— Ти чого мостишся?! Думаєш, може, що буду тебе захищати?
— Думаю, що будеш, —сказав я зовсім спокійно.
Здетронізований[32] бараковий міцно вилаявся і почав відсувати мої речі далі.
— Не будь дурним, Бородачу! — зупинив я його, посуваючи речі назад. — Ти скоріше будеш потребувати моєї помочі, ніж я твоєї. А я тобі свою обіцяю, як обіцяю й те, що ти скоро знову станеш старостою.
— Пішов ти к чортовій матері! — ще гірше розізлився Бородач, поцілений в болюче місце. — Не хочу я більше бути ніяким старостою!
— Навіть як і не хочеш, то повинен стати хоча б на один день, — з незмінним спокоєм і впертістю вів я далі. — Можеш зректися сам, але не дозволяти, щоб тебе всяка шантрапа скидала. Всі були задоволені тобою, бо ти по правді все робив.
Я не кривив душею, лишень умисне підкреслив правду, яка відразу зробила з Бородачем дивовижну переміну.
— Сунься ближче сюди, — сказав він, відсуваючи свої речі. — Ось тут сучок є. Коли його витягнути — видно, що на дворі робиться. Тільки ти, гляди, не кажи нікому...
Коли ж я, впорядкувавши свій і Святославовий пожитки, ліг, Бородач зашептав мені зі скаргою в голосі:
— Гнилий у нас народець — от що! Тут небагато треба — десяток — і ми би тій шпані... — дальші слова Бородача, перекладені на дозволену цензурою мову, означали «показали», або «скрутили в’язи».
— Держися, душе шахтарська! — стиснув я його за плече та так, що він аж квакнув, — Не всі погнили — знайдуться путящі. Он із них ще один іде! — показав я на Святослава, який саме входив до бараку.
Бородач не звернув уваги на Святослава, натомість за звичкою соковито вилаявся і в захопленні стусонув мене кулаком під бік з такою силою, що я гикнув.
— Ах, ти ж! — шепнув мені в ухо. — Ловко придурюєшся! А я й справді повірив, що ти — хирляк!..
Я вповні розумів здивування шахтаря, бо по моєму зовнішньому вигляді важко було вгадати мою силу. До того ж, потрапивши до табору, я ввесь час грав ролю слабосилого недолуги, здатного хіба для биття комарів.
Підійшов Святослав, я пояснив йому, що сталося, і тоді ми втрьох уклали союз, який уночі закріпився ділом.
Я підозрівав, що блатні схотять помститися на Бородачеві, й порадив по черзі сторожити. Так ми зробили й не помилилися. Десь біля півночі до Бородача почав підкрадатися Шляпа. Що він мав зробити — ніхто, крім блатних не знав. Але ми мали все напоготові, й ранком всі дізналися, що в Шляпи раптом поламалася й вискочила зі суглобів права рука (це — без ніякого гармідеру, навіть без стогону!), і його забрали до лікарні. Як це сталося — знали чотири особи: наша трійка і Шляпа. Більше ніхто нічого не чув і не бачив. Ми також уміли зробити справу чисто...
Лють блатних була неописана, а це тим більше, що Федір Бородач, коли Шляпу виводили з бараку, сказав голосно:
— Вночі навкулачки небезпечно битися — можна «бубу» зробити собі самому...
— Ти, жлоб, гляди! — кинувся до нього Льодя Зип. — я тобі й при світлі зроблю «бубу» з одного боку пуза на другий!