— На це надій не покладай. Хліб я одержав у виміну: мав захованого ще золотого зуба, і за нього виміняв буханець хліба, який мені передаватимуть частинами. Обмін злодійський, бо ж три грами золота вартують у двадцятеро, чи в тридцятеро більше. І річ невинна: хліб. А що ти маєш, щоб обміняти «за щось інше»? І де ти такого дурня знайдеш, який би маючи «щось інше», взявся тобі його передавати в табір?
— Твоя правда, — погодився я. — Але все ж таки мені цікаво, як той хліб сюди потрапив?
— Потрапив він так: кілометрів зо три звідси стоїть собі п’ять хат, в одній з них є «бабьонка» Мотя, яка вміє пекти хліб і кохатися. В Моті є коханець, який служить тут при конвої. Мотя любить, наче сорока, все, що блищить, і за блискучі речі вміє блискучо любити... Чи тобі до того всього треба ще якихсь пояснень?..
— На тему хліба — ні. Але, скажи мені, чи ти справді так добре знаєш Сибір?
— Знаю настільки, наскільки можна було з друкованих джерел вивчити. Я справою «місць віддалених» понад десять років займався. Читав усе, що міг на цю тему дістати, а мапи вивчав напам’ять. І, голубе, як тільки очі заплющу — весь Сибір, наче на долоні бачу: ріки, гори, болота, ліси, тундру — все! Хочеш, наприклад, знати, де ми перебуваємо? Ось: над рікою Алдан — найбільшою правою притокою Лени. До Алдана впадають з правого боку Томмат — який своєю чергою має притоку Учур — та Амґу. З лівого боку до Алдану впадає Моя та Аллах-Юнь. Положення — до 200 метрів понад рівень моря. Під нами — поклади вугля, а також золота. Долина. На схід — Верхоянський Хребет, за ним — Хребет Перського. Біля Кугурчі пересічна температура в січні — мінус 40-50 ступнів, у липні — плюс 15-20 ступнів. Сніг лежить упродовж 220 днів у році. Густота населення в цій околиці біля берегів річок не перевищує 10 осіб на квадратовий кілометр, а далі — всього випадає одна особа. На полудневий захід від нас лежить місто Алдан, і в його околиці населення «густе», бо випадає на квадратовий кілометр приблизно 25 осіб. Знаходимося в смузі вічної мерзлоти з дуже незначною кількістю опадів. Населення — Якути, а далі — Якути з Евенками. Алдан — ріка судоходна...
Я засміявся і перебив Арпада:
— Подиву гідно! Коли б ти ще внав секрет, як зробитися невидимими, то ми би без ніякого труду могли опинитися на волі...
Я би ще охоче поговорив, але мої друзі, наморені цілоденною працею, потребували відпочинку і скоро поснули. А я лишився сам з новою ідеєю і зі своїми розбурханими думками. Передсмак небезпечної авантюри відразу скинув з моїх плечей два десятки років, зробив мене молодим, відсвіжив думки й почування: Так, так, втікати, неодмінно втікати! Що найголовніше? Вогонь. Треба розстаратися тільки пару коробок сірників і сухарів, чи чого іншого, щоби могти підтримати сили день-два без необхідности зупинятися й здобувати харчі. Не може бути, щоби втеча мусіла неодмінно кінчатися невдачею! Особливо, коли тікатиме троє відважних і дружних людей! Адже живуть тут люди!
Я вже загорівся наміром, я обмірковував на всі способи можливості, й досадно мені було, що Святослав з Арпадом можуть спати. І не лишень вони — всі в бараці спали, а я один лежав на твердих дошках з відкритими у темінь очима і думав, думав, думав...
Другого дня наказано мені помогти при інвентурі[36] лікарняного бараку. Переписувати там, властиво, не було чого, і робота платного обліковця напевне на багато перевищувала б вартість лікарняного майна. Але мені до того діла не було.
Очікуючи на попередній інвентурний список, я пішов коридором, заглядаючи крізь заґратовані отвори в дверях до середини «палат». Страшний вид вони представляли! Ті живі трупи в лахміттях серед понурої, страшної нужди могли конкурувати з грішниками Дантового «Пекла», а самі приміщення різнилися від житлових бараків хіба тим, що були ще більше занедбані й брудніші. Лишень у двох «палатах» були поганенькі залізні ліжка зі збитими на макух матрацами, а в решті стояли звичайні нари.
В одній із кімнат я впізнав Жоржа. Він сидів на нарах у самій шпитальній сорочці з пообриваними рукавами та розшматованою пазухою і, обнявши власні коліна, поклав на них голову. Коли би це не звучало натякненням на парадокс, я би сказав, що він був живим втіленням мертвеччини і порожнечі — таким одчаєм і безнадійністю віяло від цілої його скорченої постаті й отупілого, чи обезумілого обличчя. Справді, жалю гідна така постать, що, поставивши все на карту за можливість панувати над іншими, натомість опинилася сама на самому споді життя. Було чого розпачати!..
Я дивився на нього і думав, що ось я, Святослав, Арпад і нам подібні — ми мали стільки втрат і гіркот у житті, що їх і сотої частини навіть не снилося таким от Жоржам. Так, ми тратили величезні скарби, але зате наші душі були вічно невичерпними джерелами, які на місце втраченого завжди приносили щось нове. А Жорж, звичайно, не міг втратити і сотої частини того, що могли втратити ми, але, втративши ту свою дрібничку, яку вважав усім, лишився таким страшним, таким нещасним старцем!..
36
Інвентура — це процес перевірки й документального обліку майна, запасів або інших цінностей, що включає їх фізичне підрахування, звірку з обліковими даними та виявлення будь-яких невідповідностей. Це допомагає підтримувати порядок, виявляти нестачу або надлишки, а також перевіряти точність облікової інформації.