Ми чомусь усі думали, що Пшеничка врешті вступить до монастиря, і всі помилилися: після закінчення гімназії вона висловила своє бажання — вступити за прикладом Антона на медичний факультет. Але не довелося їй бути лікаркою, так само, як мені священиком.
Скінчивши духовну семінарію, я чекав на щасливий випадок, який би скінчився шлюбом, а потім і висвяченням. А тим часом жив удома і помагав батькові.
Однак, щасливий випадок не нагоджувався, натомість вибухла революція, і події, які вона принесла зі собою, закрутили мною так, що я перестав бути господарем власної особи. Я, мої брати та ще наш найщиріший приятель з дитячих літ, син поміщика зі сусіднього села — Святослав Чеп-Ходоровський пірнули з головою у вир політичного життя. Створення Центральної Ради, з'їзди і конгреси в столиці, торги з Тимчасовим Урядом — все це нас хвилювало, викликало палкі дискусії й заступало собою всякі особисті справи.
Я практично жив у Києві й приїздив додому лише для того, щоб поділитися новинами, взяти чисту сорочку й «сидора»[21] з харчами, яких у столиці вже бракувало. Вдома доводилося вислуховувати нарікання на дурну політику соціалістів, на сваволю дезертирів з фронту й усякої голоти, розагітованої більшовицькими пропагандистами. Що можна була на це сказати? Мене і мені подібних соціалістичні еківоки[22] й імпотентна поведінка уряду доводили до одчаю, але нас за наші погляди вважали ретроградами, консерватистами і ще Бог-зна чим. А справа організації Вільного Козацтва викликала проти нас нечуване обурення.
Та ми не дуже прислухалися до наших єдинокровних, а по духу московсько- і більшовицько-думних, братчиків і робили своє. Я часто покидав столицю та їздив то на Волинь, то на Полтавщину, то аж на Херсонщину, і скрізь на мій заклик відгукувалися сотні здібних та енергійних людей, які ставали в лави Вільного Козацтва, щоб боронити спокій і правопорядок у розбурханій революцією Батьківщині.
І саме в час таких поїздок я познайомився з Жоржем (ох, Жоржем!) Крюком. Проїжджаючи через наше повітове місто в базарний день, я побачив мітинг і завернув туди. Одягнений у солдатську шинелю, Жорж стояв посеред натовпу на возі, розмахував руками і шпарко промовляв. Треба признати, що посідав дар красномовства, вмів убрати дешеву демагогію в добру форму і володів секретом — здобувати собі симпатії. І лишень досвідчена людина могла пізнати в промовцеві того «героя» з «Інтернаціоналу», який бувши «рабом і нічим», спалахнув раптом бажанням «стати всім» і «збудувати новий світ», як це співалося в комуністичному гімні. Видно, добре поінформований про відносини в повіті, Крюк говорив з прозорими натяками на певних осіб, у тому числі й на нашу родину.
— Спитаю вис одверто, — кричав Крюк по-московськи, — кому належить земля у вашому повіті, у вашій губернії — в цілій Росії?! Поміщикам, дукам, попам! А хто на ній працює? Багатії, експлуататори?! О, ні! Навіщо їм? За них працює безземельний наймит і малоземельний селянин! За кошт поту і крови цих трудящих жирують і багатіють нероби, так точнісінько, як жирують і багатіють капіталісти за кошт визискуваного фабрично-заводського робітника! Що ж мають за свою працю трудящі? Мозолі, злидні, темноту і п’янство! А що мають попи, поміщики і капіталісти? Мають розкіш! Вони живуть у палацах, вони вчені, бо посилають своїх дітей вчитися за границі, вони далі скуповують землі, будують млини, гатять ставки, випасають худобу — все коштом трудового народу!
Глянув довкола вдоволеним оком переможця, передихнув і крикнув:
— Годі! Земля — селянам, фабрики та заводи — робітникам! Хто вміє працювати — той буде господарем!
І ще щось там у такому дусі.
Коли він скінчив, його винагородили досить рясними оплесками, а я підійшов ближче і спитав:
— А ви, громадянине, хто будете за станом?
— Я — пролетар! — голосно і гордо відповів Крюк.
— І багато вас визискували капіталісти?
— Я не був таким покірним і сліпим, щоб дати себе визискувати!
— Гм... А на хліб — як же заробляли? Ходили красти?
В юрбі почали сміятися, і Жорж підскочив зі злости.
— Це не ваше діло! — крикнув.
— Ага! — засміявся я. — Не моє діло? А яке ж діло вам, Москалеві, що ви приходите на чужу землю і починаєте лаяти чужих людей? І ви не поміщик, не піп і не капіталіст, то яке маєте право про них говорити?
— По-перше, я не Москаль, а руський, як і всі ви тут! — загарячився Крюк. — А по друге, національність значення не має, бо пролетаріат не має батьківщини!
— Виходить: пролетар — босяк! — крикнув хтось.
22
Еківоки — це термін, що позначає двозначні натяки, виверти або висловлювання, які мають кілька варіантів тлумачення, але мають на меті призвести до однозначного висновку.