— Іншим разом, друже мій, не втручайся не в свою справу.
Ревів двигун, стукотіли важелі, а парні стрижні вгризались у тіло, намагаючись розірвати його навпіл. Бонд слабо стогнав, піт котився зі шкіряних подушок на підлогу. Раптом запанувала темрява.
ЧАЙ ТА ПРОТИСТОЯННЯ
Добре, що тіло не пам’ятає болю. Так, воно ниє, скніє, коли поламані кістки, але наскільки сильно боліло — мозок та нерви забувають дуже скоро. Інша річ, коли йдеться про приємні відчуття — запах, смак, текстуру поцілунку. Таке легко пригадати. Життя поступово поверталось, і Бонд, ретельно аналізуючи відчуття, був вражений тим, як павутиння болю, що тримало його тіло в кайданах іще хвилину тому, тепер повністю розвіялося. Звісно, звіряче боліла спина, кожен м’яз окремо, боліло так, немов його лупцювали дерев’яними кийками, але цей біль був більш-менш знайомим, залишався у межах досвіду, і Джеймс знав, як його подолати. Адже той ревучий торнадо, що цілком охопив тіло і повністю розтоптав його особистість, точніше, замінив її собою, зник. Що то було, як воно було — Бонд не міг пригадати, хіба що той настільки відкинув його в минуле сходами еволюції, що він відчував себе якоюсь травинкою у пащі тигра. Дзижчання голосів стало відчутнішим.
— Міс Фіринг, що саме змусило вас подумати, що щось триває не за планом?
— Шум. Гуркотіння апарата. Я якраз закінчила сеанс, а за кілька хвилин почула гуркотіння. Ніколи раніше не чула, щоб апарат шумів так гучно. Спочатку я подумала, що, мабуть, відчинилися двері. Мене це зовсім не розхвилювало, але вирішила подивитись. І побачила ось це. Стрілка показувала двісті! Я відразу вимкнула апарат, розстебнула манжети й побігла до хірургічного відділення за кораміном[19]. Уколола один кубик у вену — пульс був дуже слабким. Потім зателефонувала до вас.
— Ви все правильно зробили, міс Фіринг, і вашої вини в цій прикрій пригоді нема, — голос містера Вейна звучав невпевнено. — Це якесь непорозуміння. Мабуть, пацієнт сам зачепив перемикач. А може, експериментував. Якщо так, він легко міг убити себе. Треба повідомити компанію-виробника, щоб вони встановили запобіжник.
Рука охопила зап’ястя Бонда, вимірюючи пульс. Джеймс вирішив, що пора вже повернутися до світу живих. Треба звернутися до лікаря, тільки до справжнього, а не торговця гранульованою морквою. Несподівано його захлеснула хвиля злоби — це провина М. Той з’їхав із глузду. Він висловить М. усе, що про нього думає, тільки-но добереться до Контори. Якщо треба, піде вище — до начальника штабів, кабміну, прем’єр-міністра... М. — просто бурхливо божевільний, він загрожує усій країні. Завдання Бонда — врятувати Англію. Ось такі безглузді, істеричні думки роїлися в його голові, перемішані волохатою рукою ґрафа Ліппе, губами Патриції Фіринг, смаком гарячого овочевого супу та, саме перед новим зануренням у непритомність, голосом містера Вейна, що віддалявся:
— Жодних структурних ушкоджень, значні поверхові потертості нервових закінчень та шок на додачу. Ви особисто відповідатимете за цього пацієнта, міс Фіринг. Повний спокій, тепло, легкий масаж. Все зро..?
Повний спокій, тепло, легкий масаж. Бонд очуняв. Він лежав долілиць у своєму ліжку, а тіло купалось у вишуканих відчуттях. Джеймс розтягнувся на електричній ковдрі, спину зігрівали дві потужні лампи сонячного світла, а дві руки у неймовірно м’яких хутряних рукавицях методично масажували усі частини його змордованого тіла від шиї до гомілок. То було дивовижне відчуття гострої насолоди, і Джеймс радо розчинився у ньому.
— Я одразу зрозуміла, що ви прийшли до тями, — почув голос дівчини, — бо раптом змінився тонус шкіри. Як ви почуваєтеся?
— Пречудово. Але подвійний віскі з льодом узагалі поставив би мене на ноги.
Дівчина розсміялася.
— Містер Вейн каже, що зараз для вас найкращі ліки — це кульбабовий чай. Проте я подумала, що вам не завадить щось міцніше, тобто як виняток, і тому захопила трохи бренді. А льоду в нас багато у льодовому компресі. Якщо справді хочете, я накину на вас піжаму, і подивимося, чи зможете ви повернутися на бік. Не переживайте, я відвернуся.
Бонд почув, як вона відсунула лампи. З усіма пересторогами він перекинувся на бік. Тупий біль повернувся, але терпіти можна. Джеймс обережно опустив ноги й сів.
Патриція Фіринг стояла перед ним — чиста, біленька, гарненька і жадана. В одній руці вона тримала пару рукавичок з норки, тільки хутром не зовні, а досередини. В іншій — бокал, який простягнула Бонду. Смакуючи живильну рідину, яка сповнювала його життям, він подумав, яка ця дівчина надзвичайна, з нею він міг би нарешті постатечнішати. Вона щоденно робила б йому масаж і час од часу підносила міцні напої. Не життя, а малина! Він усміхнувся і простягнув порожній бокал: