На чотирнадцятий, останній день перебування тут Джеймс вирішив усе— час, місце і засіб.
О десятій сер Джошуа Вейн запросив Бонда на кінцевий огляд. Коли Джеймс увійшов до оглядової кімнати, містер Вейн стояв біля відчиненого вікна та робив дихальні вправи. Опісля глибокого видиху через ніздрі він повернувся привітатися з Бондом із виразом глибокого «А! Бісто!»[23] задоволення на обличчі, яке аж пашіло здоров’ям. Вейн зобразив посмішку давнього знайомого.
— Як ся маєте, містере Бонд? Є побічні ефекти після того прикрого інциденту? Ні? Я так і думав. Наше тіло — довершений механізм, який володіє надзвичайними можливостями для відновлення. Гаразд, знімайте сорочку, будь ласка, подивимось, як вам допоміг наш «Чагарниковий рай».
Через десять хвилин Бонд — із кров’яним тиском 132/84, полегшений на десять фунтів, без будь-яких остеопатичних уражень, з поліпшеним зором та чистим язиком — був на шляху до підвалу для завершальних процедур.
Тут, як зазвичай, панувала в’язка тиша, жодних запахів у сніжно-білих процедурних та коридорах. Із відгороджених одна від одної кабінок лунали окремі репліки між пацієнтами та спеціалістами на фоні глухого вентиляційного гудіння, яке створювало враження, що перебуваєш глибоко у череві океанського лайнера, котрий прямує гладким морем. Була пів на першу. Бонд ліг обличчям униз на масажний стіл, прислухаючись до владного голосу та гепання босих ніг жертви. Двері в кінці коридору зітхнули раз, потім — другий, коли зачинилися.
— Доброго ранку, Бересфорде, все готово? Зроби сьогодні гарячіше. Остання процедура. Треба скинути ще три унції. Домовилися?
— Слухаюся, сер.
Човгання капців старшого розпорядника, а за ним — гепання босих ніг віддалилося коридором за межі масажної кімнати в напрямку електричної турецької лазні. Двері стукнули, потім — удруге, коли розпорядник повернувся, влаштувавши ґрафа Ліппе.
Минуло двадцять хвилин. Двадцять п’ять.
— Гаразд, дякую, Семе. Ти чудово попрацював. Думаю, днями я до тебе навідаюся знову. Піду прийму останню ванну та розтирання сіллю. А ти можеш поласувати своїми морквяними котлетами. Про мене не турбуйся. Коли закінчу, сам вийду, — і Бонд, загорнувшись у рушник, рушив коридором. У приміщенні панувало пожвавлення — масажисти відпускали пацієнтів, поспішаючи до службової їдальні на ланч. Останній пацієнт — виправлений п’яниця — у дверях крикнув на прощання «Побачимось, іригаторе!»[24]. Почулися стримані смішки. Командирський голос Бересфорда, який перевіряв, чи все в порядку на його ділянці відповідальності, було чути в коридорі:
— Вікна зачинив, Біле? Добре. Твій наступний пацієнт — містер Данбар о другій рівно. Ленне, передай пральні, що після ланчу нам знадобляться ще рушники. Теде...Теде. Ти де? Гаразд, Семе, приглянь за ґрафом Ліппе, він у турецькій лазні.
У Бонда був тиждень, щоби вивчити розклад; він помітив, що персонал поспішає завершити процедури раніше, щоб вивільнити більше часу на ланч, а також запримітив тих, хто залишається тут останнім. І тепер, із дверей порожньої душової, він крикнув, імітуючи низький голос Сема:
— Добре, містере Бересфорд! — і прислухався до скрипіння його капців по лінолеуму. Нарешті! Коротка пауза, звук кроків, що віддаляються, і подвійне зітхання дверей до службового приміщення. Настала повна тиша, лише глухо гуділи вентилятори. Усі процедурні кімнати спорожніли. У підвалі залишилися тільки Джеймс і ґраф Ліппе.
Бонд зачекав ще хвильку, тоді вийшов з душової і тихенько відчинив двері до турецької лазні. Він спеціально сходив сюди на сеанс, щоб дізнатися, де що розміщене. Тут усе залишалось як зазвичай.
Лазня була білою процедурною кімнатою, яка нічим не відрізнялася від інших, за винятком великого бежевого пластикового з металевими вставками боксу — куба чотири на чотири фути та приблизно п’яти футів заввишки, зачиненого з усіх боків, окрім верхівки. Його передня частина відчинялася, щоб пацієнт міг влізти всередину, а вгорі був, облямований поролоном, отвір, з якого стирчала голова. Зі середини тіло обігрівали ряди електричних ламп, а ступінь нагріву регулювали термостатом у боковій частині. То був простий нагрівальний короб, котрий спроектувала, як звернув увагу Бонд за першого візиту, компанія Medikalischer Maschinenbau G.m.b.H., 44 Franziskanerstrasse, Ulm, Bavaria.
23
Бісто — славетний британський бренд соусів з різноманітними смаковими додатками. Для просування товару ілюстратор Вілл Оуен у 1919 р. створив двох персонажів — хлопчика та дівчину — які стали страшенно популярними. Вони жадібно вдихають смак приправи з виразом неземної насолоди.
24
Перекручена відома рок-н-рольна формула «See you later, alligator!», яку запровадив Боббі Чарльз у 1955 році. Найбільшу популярність ця пісня здобула у виконанні гурту «Bill Haley & his Comets», завдяки мюзиклу 1956 р. «Rock around the Clock».