Будь-хто, хто побачив би номера Другого вперше, а саме такий у цьому місяці був номер голови, дивився би на нього з подібним виразом зацікавленості, оскільки той належав до когорти людей, яких за все життя зустрінеш раз чи два; такі люди легко притягують погляди. Ці рідкісні персонажі мають три базових якості — неординарну зовнішність, внутрішню упевненість та випромінюють потужний тваринний магнетизм. Стадо одразу відзначає «потойбічність» такого феномена, і в первісних племенах людину, обдарованою цією рисою, зазвичай обирали вождем. Поодинокі видатні постаті в історії — Чингісхан, Олександр Великий, Наполеон та деякі інші політики мали подібні якості. Ймовірно, цим (а чим ще?) можна пояснити гіпнотичний вплив такої абсолютно мізерної особистості, як Адольф Гітлер, на вісімдесятимільйонну найобдарованішу європейську націю. Безсумнівно, Другий мав ці якості, що їх визнав би будь-який перехожий, не кажучи про двадцятьох відібраних соратників. Для них, попри цинічне ставлення та безжалісність до усього роду людського, зрощені їхнім ремеслом, цей чоловік, як не крути, був Верховним командувачем, тобто майже богом.
Звали цю людину Ернст Ставро Блофельд, і народився він у Ґдині від батька-поляка й матері-гречанки 28 травня 1908 року. Після закінчення факультету економіки та політичної історії у Варшавському технічному інституті він двадцятип’ятирічним отримав скромну посаду в міністерстві пошти і телеграфу. Такий вибір для безумовно обдарованої молодої людини здавався дивним, проте Блофельд мав власні уявлення стосовно майбутнього світоладу. Був упевнений, що влада в недалекому майбутньому ґрунтуватиметься на точних та швидких каналах зв’язку. Від отримання інформації раніше за інших — під час війни чи в мирний час — залежить прийняття правильного історичного рішення, і саме інформація є підґрунтям ділової репутації. Відповідно до своєї теорії він продивлявся каблограми і радіограми, що проходили через його руки на центральному поштамті — й час од часу використовував інформацію для гри на Варшавській біржі, але дуже обережно, тільки коли був упевнений на сто відсотків.
Аж раптом зміст поштових відправлень різко змінився. Польща мобілізувалася для війни, і коли через його відомство ринув потік розпоряджень на постачання амуніції та посипалися дипломатичні депеші, Блофельд змінив тактику. Це був справжній скарб, який нічого йому не вартував, але безцінний для супротивника. Спочатку незграбно, але з кожним разом усе вправніше він почав копіювати телеграми, відбираючи (бо зміст був прихований шифром) лише ті, що з поміткою «Негайно» чи «Секретно». Потім він ретельно розробив у своїй голові фіктивну агентурну мережу, до якої увійшли справжні, але дрібні службовці з низки посольств та компаній, що постачали озброєння, тобто з тих, кому були адресовані повідомлення, — молодший клерк Британської амбасади, перекладач, котрий працював на французів, особисті секретарі (справжні) великих компаній. Їхні імена було нескладно роздобути зі списків дипломатичних представництв, телефонуючи до компаній з вимогою уточнити ім’я особистого секретаря голови. Він видавав себе за представника Червоного Хреста, мовляв, бажає обговорити питання благодійного внеску з головою компанії. І так далі...
Коли список було завершено, Блофельд охрестив свою мережу «Тартар» і таємно увійшов у контакт з німецьким військовим та передав тому кілька прикладів своєї роботи. Його швидко перенаправили до Четвертого підрозділу абверу[30], і далі справи пішли просто пречудово. Коли горщик почав варити, а гроші (він приймав платежі тільки в американських доларах) потекли (і потекли швидко — він виправдовувався, що йому треба платити багатьом аґентам), Блофельд почав думати про розширення бізнесу. Росіян він одразу відкинув; чехи? — радше «ні», ті гальмуватимуть платежі. Натомість зупинив свій вибір на американцях та шведах, і тоді гроші в прямому сенсі полилися на нього золотим дощем. Скоро він зрозумів (а Блофельд мав особливо гострий нюх на небезпеку), що так довго тривати не може — одного дня обов’язково станеться витік інформації, і найімовірніше — через взаємодію шведської та німецької секретних служб, котрі, як було відомо (через свою мережу він збирав і чутки), тісно співпрацюють на деяких територіях. Витік може статися через контррозвідувальні служби союзників, або через їхні криптографічні служби, або хтось із його фіктивних «агентів» помре чи буде переведений, а він, не знаючи цього, і далі використовуватиме його як джерело інформації. Як там не є, а на той момент він зібрав двісті тисяч доларів, що стало для нього додатковим стимулом змінити дислокацію. Війна підбиралася все ближче, настав час явити себе світові, принаймні безпечній його частині.
30
Орган армійської розвідки та контррозвідки Німеччини