Блофельд блискуче вийшов із гри. По-перше, він сповільнив надання своїх послуг, мотивуючи це тим, що посилилися заходи безпеки з боку англійців та французів. А може, взагалі десь стався витік, — з докором пояснив він, дивлячись в очі своєму контактеру; один секретар різко змінив погляди, інший вимагає більше грошей. Опісля навідався до біржі та, купивши мовчання брокера за тисячу доларів, придбав на всі гроші обліґації «Шелл» на пред’явника в Амстердамі, а потім розпорядився покласти їх до кодової депозитної комірки у Дисконто-банку в Цюріху. Перед завершальним кроком, коли він мав розказати своїм контактерам про те, що спалився і що польський Другий відділ «сів на хвіст», Ставро навідався до рідної Ґдині, завітав до архіву церкви, де його хрестили, і, під приключкою, що, мовляв, він шукає вигаданого товариша, акуратно вирвав з регістру сторінку зі своїм ім’ям і датою народження. Залишалося тільки знайти паспортну крамничку, котрих удосталь водиться в будь-якому великому морському порту, та придбати канадський паспорт моряка, що він і зробив, віддавши дві тисячі доларів. Звідти найближчим судном вирушив до Швеції. Після нетривалого перебування в Стокгольмі, де зібрався з думками та прикинув, у якому напрямку розвиватимуться воєнні дії, вилетів до Туреччини за польським паспортом, перевів гроші зі Швейцарії до Оттоман-банку[31] і спокійно чекав, коли впаде Польща.
Коли це сталося, він звернувся за статусом біженця і, витративши небагато грошей, швидко отримав необхідні папери. В Туреччині й оселився. На «Радіо Анкара» його досвід став у пригоді, і там Ставро започаткував «Рахір» — іншу шпигунську мережу, створену за принципом «Тартар», тільки досконалішу. Блофельд вчинив мудро, дочекавшись перелому у війні, перш ніж пропонувати свої послуги, і тільки коли Роммеля[32] турнули з Африки, звернувся до союзників. Закінчення війни зустрів у сяйві слави й фінансового успіху, та ще з нагородами і почесними грамотами від британців, американців та французів, а тоді, з півмільйоном доларів у швейцарських банках та шведським паспортом на ім’я Сержа Онгстрема вирушив до Південної Америки відпочити, підживитися та розробити наступні кроки.
І ось тепер цей чоловік, який вибрав ім’я Ернста Блофельда — найбезпечніше, на його думку, для повернення — сидів у тихій кімнаті для засідань на бульварі Османа й неквапливо вдивлявся в обличчя кожного з двадцяти людей у пошуках того, хто посміє відвести погляд. Очі Блофельда нагадували два чорних бездонних колодязі, оточені, як у Муссоліні, дуже чистими білками. Їхній ляльковий від незвичної симетрії вигляд підкреслювали дуже довгі чорні вії, яким позаздрила би будь-яка модниця. Ці лялькові очі дивилися м’яко і зрідка виказували емоції, серйозніші за просту цікавість. Вони повідомляли про спокійну впевненість власника, а також про його схильність до аналізу об’єкта розгляду. Невинному очі пропонували чудовий затишний кокон, в якому той може перепочити в повній упевненості, що потрапив у надійні руки, а винуватого чи брехливого вони роздягали і робили прозорим — таким прозорим, як акваріум, крізь стінки якого Блофельд з відтінком легкої зацікавленості спостерігав за новою рибкою, вишукуючи крихітки правди серед туману омани. Погляд Блофельда був своєрідним мікроскопом, вікном у світ ґрандіозного розуму, фокус якого загострився до краю за тридцять років перебування у небезпеці й завдяки котрому він завжди випереджав на крок супротивника. Цей погляд випромінював непорушну внутрішню самовпевненість, ґрунтовану на історії успіху будь-якої справи, за котру він брався.
Під очима, якими він зараз повільно обдивлявся своїх колеґ, мішків не було. На широкому білому ввічливому обличчі під по-військовому короткою зачіскою чорнявого волосся взагалі не було будь-яких слідів розпусти, хвороби чи старіння. Лінія щелепи втратила притаманну молодості гостроту, але свідчила про рішучість та незалежність. Не відповідав обличчю з великим приплюснутим носом лише рот — притаманний, радше, філософові чи науковцю. Гордовитий і тонкий, як погано загоєна різана рана, з міцно стиснутими губами, здатними складатися лише у фальшиву, незграбну посмішку, що вказувало на тирана, презирливого та жорстокого, майже в шекспірівському розумінні. У Блофельда все було великим.
31
Заснований
32
Ервін Ойген Йоганнес Роммель (1891-1944) — німецький воєначальник часів Третього Рейху, ґенерал-фельдмаршал (1942) вермахту. Кавалер Pour le Mérite (1918) і Лицарського хреста, Залізного хреста з дубовим листям, мечами та діамантами (1943). Один із найславетніших ґенерал-фельдмаршалів нацистської Німеччини.