Блофельд дивився через стіл на чоловіка, який підвівся. Корсиканець Маріус Домінік тримав погляд, не відводячи очей. Він знав, що невинний. Його тіло напружилось, але не від страху. Домінік свято вірив, як, до речі, й усі інші, у справедливість Блофельда і не розумів причини, з якої саме його вибрано як хлопчика для биття, але якщо Блофельд так вирішив — тому і бути. Шеф ніколи не помилявся.
Відзначивши мужність підопічного, Блофельд також не міг не помітити, як котиться градом піт по обличчю Номера 12, який сидів на початку столу. Добре. Піт лише підсилить контакт.
Під столом Блофельд підняв праву руку з коліна і намацав кнопку.
П’єра Боро пронизав залізний удар потужністю три тисячі вольт. Його тіло вигнулося дугою, густе чорне волосся стало дибки, наче щітка на якійсь ляльці-потворі з виряченими очима з фільму жахів. Очі на мить шалено спалахнули і згасли. З вищиреного рота повільно висунувся язик з-поміж зубів. Струминки диму потягнулися вгору з-під покладених на підлокітники рук та з-поза спини — там, де у кріслі були сховані електроди. Блофельд відпустив кнопку. Верхнє світло, яке змінило колір на тьмяно-оранжевий і перетворилося на потойбічне сяйво, знову спалахнуло. Кімнатою поширився запах підсмаженої шкіри й паленого одягу. Дванадцятий із зловісним хрустом завалився вперед і впав підборіддям на стіл. Екзекуція закінчилася.
У тиші, що запала, пролунав тихий, урівноважений голос Ставро. Він дивився на Сьомого, відзначивши, що той залишився стояти непорушно і жоден мускул не здригнувся на його обличчі.
— Сідайте, Сьомий, я вами задоволений. (Із уст Блофельда це пролунало як похвала.) Я мав відволікти увагу Дванадцятого. Він знав, що ми його підозрюємо, і я хотів уникнути ускладнень.
Дехто з присутніх кивнув головою. Блофельд мав слушність. Жахлива вистава нікого особливо не збентежила — шеф і раніше чинив суд прилюдно, на очах членів комітету. Таких випадків було два — обидва на подібних зібраннях і обидва через порушення дисципліни, що загрожувало згуртованості та існуванню команди. Одного разу Блофельд убив кривдника пострілом прямо в серце товстою голкою з пневматичного пістолета — непроста справа з відстані дванадцяти кроків, іншого винуватця посадив ліворуч від себе, а потім спритно накинув йому на шию удавку з дроту, зробив два швидких кроки і затягнув гарроту[41] за кріслом чоловіка. Ці смерті були справедливими та необхідними. Як і ця, третя. Отже, члени комітету, іґноруючи свіжий труп на краю столу, влаштувалися зручніше — пора переходити до справи.
41
Гаррота (ісп. garrote, dar garrote — закручування, затягування; страчувати) — знаряддя страти і тортур через задушення. На початку ХХ сторіччя гаррота була поширена серед учасників організованої злочинності США, ставши своєрідною «візитною карткою» професійних убивць із «Cosa nostra».