Джеймс не визнавав влади машини над собою. Будь-яке найкрасивіше авто було для нього лише засобом пересування (він називав «континенталь» локомотивом: «Я заїду за тобою у своєму локомотиві»), яке будь-якої хвилини мало бути готове для пересування. Ніяких гаражних дверей, об які лише ламаються нігті, жодної колотнечі з механіками, хіба для щомісячного огляду. Локомотив ночував на вулиці під вікнами квартири і був готовий завестися з півоберту за будь-якої погоди, а також — і це найголовніше — добре тримав дорогу.
Здвоєні вихлопні труби — а Бонд встановив дводюймові, бо єдине, що йому не подобалось у «бентлі», то це їхнє невиразне деренькотіння — видали низький рик, тільки-но довге сіре рило автівки, увінчане нахабним восьмикутним сріблим болтом замість примхуватої окриленої літери «В», звернуло із затишної Челсі-сквер на Кінгс-роуд. Була дев’ята ранку — зарано для щільного трафіка — тому Бонд швидко промчав по Слоун-стріт і занурився в парк[56]. Зарано було й для дорожньої поліції, тож він після фіґурної їзди дістався Мармурової арки[57]рівно за три хвилини. Потім повільніше, оминаючи будинки, виїхав на Бейкер-стріт, а звідти вже рукою подати до Рідженс-парку. Через десять хвилин після того, як отримав телефоном команду «негайно!», він піднімався ліфтом на восьмий поверх масивного будинку.
Джеймс відчув нервозність, ще коли крокував коридором, застеленим килимом. Окрім кабінету М., на цьому поверсі містився відділ зв’язку, з-поза сірих зачинених дверей якого долинали цвірінькання та потріскування рядів радіопередавачів, безупинне стрекотіння і клацання шифрувальних машин. Бонд подумав, що все це нагадує загальний збір. Що в біса сталося?
Начальник канцелярії нависав над міс Маніпенні. Він один за одним передавав їй рапорти з товстого стоса, супроводжуючи кожний коментарем:— ЦРУ, Вашинґтон, особисто Даллесу. Зашифрувати потрійним ключем і передати телетайпом. Матіс, Друге бюро. Такі самі шифр і засіб передачі. Відділ «Ф», для голови розвідки НАТО. Особисто в руки. Стандартним засобом через голову відділку. Цей — кур’єром голові МІ-5 особисто в руки, копія — комісарові поліції особисто в руки, а це, — начканц передав товсту пачку, — головам наших відділів за кордоном від М. Зашифрувати подвійним ключем і передати через радіо Вайтхола та Портісхед[58]. Зрозуміло? Будь гарною дівчинкою, відправ усе якнайшвидше. Це ще не все. У нас сьогодні гарячка.
Міс Маніпенні сонячно усміхнулася. Вона полюбляла такі, як називала їх, «убивчі днинки», які нагадували їй початок роботи в Конторі молодшим шифрувальником. Дівчина схилилася над переговорним пристроєм:
— Сер, прийшов нуль-нуль-сьомий, — і, поглянувши на Бонда, додала: — Стрибай!
Начальник канцелярії посміхнувся і сказав:
— Не забудь смикнути за кільце.
Над дверима кабінету М. засвітилася червона лампочка. Бонд увійшов досередини.
Тут панував повний штиль. М. розслаблено сидів за столом і крізь широке вікно дивився на різьблену лондонську панораму, підсвічену сонячним промінням.
— Сідайте, нуль-нуль-сьомий. Ознайомтеся, — посунув до Бонда пачку фотокопій. — Не поспішайте! — М. почав набивати люльку, пальці рухалися машинально, добуваючи тютюн з табакерки, зробленої з артилерійського снаряда.
Джеймс узяв перший аркуш — фотографію передньої і задньої сторони конверта, щільно посипаного порошком для зняття відбитків.
М. побіжно зиркнув на Бонда.
— Куріть, якщо бажаєте.
— Дякую, сер, — відгукнувся Джеймс. — Я намагаюся кинути.
М. хмикнув, устромив люльку в зуби, чиркнув сірником і, глибоко затягнувшись, набрав повні легені диму. Старий моряк зручніше влаштувався у кріслі й задумливо уп’яв сірі очі у вікно, не фокусуючи погляду на об’єкті.
Конверт із поміткою «Особисто і терміново» був адресований прем’єр-міністру на Даунінг-стріт 10, Вайтхолл, Лондон, SW1. Усе було витримано до найдрібніших деталей, у т. ч. зазначено «Р.С.», що означало: прем’єр-міністр є членом Таємної ради[59]. Пунктуація була витримана педантично. Марка проштампована штемпелем Брайтона, о 8.30 ранку, 3 червня. Бонд подумав, що листа могли кинути в скриньку під покровом ночі, а доставили вже, напевне, вдень того ж дня, тобто учора. Шрифт машинки чіткий, навіть елеґантний. Цей факт, разом із солідним, 5 на 7,5 дюйма конвертом, інтервалами між рядків, а також формою звертання в адресі справляв приємне враження акуратності. На звороті конверта не було нічого, крім відбитків. Сургучевої печатки не було.
56
Слоун-стріт упирається в Гайд-парк. У принципі, через парк до Мармурової арки справді можна зрізати кут, але їзда вузькими доріжками залишається на совісті Бонда. Та й скільки тих джентльменів та леді прогулювалося парком о дев’ятій ранку в далекому 1959!
57
Тріумфальна арка біля Ораторського закутка в Гайд-парку на західному кінці Оксфорд-стріт. Арку зведено у 1828 р. за проєктом відомого британського архітектора Джона Неша, який узяв за основу знамениту тріумфальну арку Костянтина в Римі. Мармурова арка розташована там, де містилася сумновідома шибениця Тайберн — місце публічних страт від 1388 до 1793 року.
58
Позивний GKA. Англійська радіостанція, що забезпечувала всесвітній морський зв’язок і аеронавіґаційний зв’язок великого радіуса дії в період між 1928 та 2000 роками. Найпотужніша у світі радіотелефонна станція. Зокрема, 1974 р. тут працювали 154 радіооператори, які передавали 20 млн слів на рік.
59
Privy Council — Її Величності Вельмишановна Таємна Рада — орган радників британської королеви.