МАЛЕНЬКІ БЛОШКИ НА СПИНАХ ВЕЛИКИХ...[61]
— Є якісь зачіпки, сер? — запитав Бонд.
— До біса мало, практично нічого. Ніхто про той СПЕКТР зроду-віку не чув. Нам відомо про деяку незалежну групу, яка працює в Європі, — так, ми навіть купували у них інформацію, американці теж. Як стверджує Матіс, вони вбили Гольца — французького фізика-ядерника, який того року перебіг до червоних. Другий відділ заплатив купу грошей за цю пропозицію, яка випливла з нівідкіль. Ніхто не називав жодних імен, а спілкувалися через відділ комунікацій Другого за допомогою радіозв’язку — на тій самій частоті, згаданій у листі,— 16 мегагерц. Матіс прийняв їхню пропозицію навмання, але вони зробили все чисто. Матіс розрахувався — залишив валізу з грошима під мішленівським дорожнім знаком на дорозі Н-1. Проте ніхто не може стверджувати, що ми спілкувалися саме зі СПЕКТРом. Звісно, і ми, й американці пробували за ними стежити, але вони професійно скидали «хвіст», та й, правду кажучи, нас більше хвилював кінцевий результат, а не шістки-виконавці. Ми також заплатили купу грошей, але шкурка вичинки варта.
Якщо працює та сама група, до них треба ставитися серйозно, про що я і сказав П-М. Але проблема в іншому. Так, літак зник, разом із двома бомбами, як і зазначено в листі. Усі факти викладено правильно. «Віндікатор» справді виконував тренувальний політ за програмою НАТО над південною Ірландією з розворотом над Атлантикою. — М. підсунув до себе пухку папку і перегорнув кілька сторінок, поки не знайшов, що шукав. — Ось. Шестигодинний навчальний політ з аеродрому Боскомб Даун, початок о восьмій вечора, закінчення — о другій ночі. Борт пілотував екіпаж з п’яти льотчиків королівських ВПС та одного спостерігача НАТО, італійця на прізвище Петаччі, Джузеппе Петаччі, командира ескадрильї італійських ВПС, відрядженого до НАТО. Чудовий офіцер; тепер перевіряють його досьє. Потрапив до нас після стандартної ротації персоналу. Зазвичай НАТО відправляє найкращих пілотів потренуватися на «Віндікаторі», щоб вони освоїли техніку бомбометання. Цей літак НАТО збирається використовувати як ударну силу дальнього радіуса. Коротше... — М. перегорнув сторінку, — літак відображався на екранах, усе тривало, як зазвичай, допоки він не дістався західного краю Ірландії. Там, на висоті сорока тисяч футів, літак несподівано змінив маршрут, знизився до тридцяти і загубився у трансатлантичному повітряному русі. Командування бомбардувальної авіації спробувало налагодити зв’язок, але на радіоконтакт вони більше не виходили. Спочатку думали, що «Віндікатор» зіткнувся з одним із трансатлантичних цивільних літаків, тож здійнялася паніка. Але жодна з авіакомпаній не повідомила про аварію, більше того, військового літака ніхто не побачив. — М. поглянув на Бонда. — Власне, це все. Літак просто зник.
— Невже американці нічого не засікли? — спитав Бонд. — У них є «Дью»[62] — система раннього виявлення.
— У тому-то й питання. Від американців ми отримали хоч якесь пояснення. У них є дані, що за п’ятсот миль на схід від Бостона літак вийшов із смуги руху напрямком на Айдлвайлд і повернув на південь. Але там простягається інша велика траса — з Монреаля і Гандері в напрямку Бермудів, Багамів та Південної Америки. Отже, оператори «Дью» просто подумали, що це літак або ВОАС, або Транс-Канади.
— Виглядає так, що вони продумали план до дрібниць, розраховуючи сховатись у щільному русі. А міг той літак посеред Атлантики повернути на північ і полетіти до Росії?
— Міг на північ. Або на південь. Посеред океану є здоровецька площина, рівновіддалена на п’ятсот миль від обох берегів, тобто за межами дії радарів. Гірше того, він навіть міг розвернутись і своїми слідами повернутися до Європи, скориставшись двома-трьома повітряними трасами. Та що казати, тепер він може перебувати будь-де. В цьому-то і проблема.
— Але ж це величезна махина, йому потрібна особлива посадкова смуга, інфраструктура тощо. Неможливо сховати літак такої величини.
— Саме так. Це — очевидно. Тому вчора до півночі наші ВПС перевірили усі аеропорти до останнього — результат нуль. У Службі безпеки руху натякають, що він міг розбитися хоч у Сахарі, хоч в океані, на якійсь мілині.
— А бомби при цьому не вибухнуть?
— Ні. Вони абсолютно безпечні, допоки не озброєні. Навіть пряме падіння, як той випадок з В-47 у Північній Кароліні в 1958-му[63], призведе до підриву лише тротилової начинки, але не плутонію.
61
Рядок із безглуздої, на мій погляд, поеми «Сіфонаптера» («Про блох») математика Августуса Де Моргана (1806-1871), в якій він спробував пояснити біологічний порядок блох. «Великих блох кусають маленькі, яких кусають ще менші, й так — ad infinitum...»
62
Distant Early Warning Line (1957-1993) — система радіолокаційних станцій на крайній півночі арктичного узбережжя Канади, у Гренландії та Ісландії. Загалом 60 об’єктів. Створена для виявлення наступальних радянських бомбардувальників у ході «холодної» війни.
63
Ідеться про інцидент з падінням атомної бомби в Марс-Блаффі. Це — випадок помилкового з вини екіпажу скидання 11 березня 1958 року ядерної зброї, що впала на площі міста Марс-Блаффі у штаті Південна Кароліна та викликала незначні структурні пошкодження будівель. Шестеро людей отримали поранення внаслідок вибуху. Потерпіла сім’я отримала від Повітряних сил США 54 тисячі доларів компенсації.