Бонд небагато чим міг допомогти. Водія «фольксвагена» він не бачив — дах машини низький, лише руку та зблиск сталі.
Секретна служба попросила у поліції копію звіту, який М. розпорядився передати до штабу «Кульової блискавки». Він іще раз переговорив з Бондом — доволі дражливо, до речі, — немов Бонд був причиною аварії. Наприкінці сказав Джеймсу не перейматися — ймовірно, це «хвіст» минулих справ, похмілля, так би мовити. Поліція з’ясує. А зараз треба зосередити увагу на операції «Кульова блискавка», і Бонду пора рухатися.
Коли Джеймс удруге вийшов з Контори, почав накрапати дощик. Механік з гаража установи зробив, що встиг, — витягнув рештки з вітрового скла «бентлі» і як міг почистив салон, але поки Бонд до ланчу дошкандибав на побитій машині додому, то змокрів до нитки. Залишивши «бентлі» в гаражі неподалік, він зателефонував до «Роллс» та страхової компанії (надто близько під’їхав до вантажівки, що перевозила металевий пруток, скоріш за все — для армованого бетону. Ні, на жаль, я не запам’ятав номер вантажівки. Пробачте, самі знаєте, як несподівано трапляються такі випадки), дістався дому, прийняв душ і перевдягнувся в темно-синій тропічний камвольний костюм. Відтак ретельно склав велику валізу й саквояж з підводним знаряддям і зайшов на кухню.
Мей виглядала зажуреною і готова була вибухнути ще одним спічем. Але Бонд завбачливо підняв руку.
— Не треба, Мей, ви абсолютно праві. Я не спроможний виконувати роботу тільки на морквяному соці. За годину від’їду, і мені потрібна нормальна їжа. Тож будьте ангелом і приготуйте мені яєчню, як ви вмієте... з чотирьох яєць. Із чотирма добрячими шматками американського копченого бекону, якщо він ще залишився, і гарячі тости з нормального хліба з маслом. А ще велику каву — міцну, подвійну. І принесіть, будь ласка, тацю з напоями.
Мей із подивом дивилася на Бонда:
— Сталося щось страшне, містере Джеймс?
Джеймс розсміявся, побачивши сполохане обличчя економки.
— Нічого не сталося, Мей. Просто життя надто коротке. У мене буде вагон часу підраховувати ті калорії, коли опинюся на небесах.
Викликавши богохульною заявою нове обурення Мей, Бонд пішов збирати зброю.
ЗАУПОКІЙНА МЕСА
План «Омега» розвивався відповідно до розкладу, як передбачав Блофельд, й етапи з першого по третій пройшли точно за графіком гладесенько-рівнесенько.
Із вибором Джузеппе Петаччі, тепер уже покійним, вони не помилились. Він у вісімнадцять років уже служив другим пілотом на «фокевульф-200»[65] у групі адріатичного протипідводночовнового авіакрила і був одним з кількох найкращих італійських пілотів, кому дозволили керувати складною німецькою технікою. Їхнє авіакрило оснастили найновітнішими мінами натискної дії з гаксогенною вибухівкою німецького виробництва саме перед наступом об’єднаних сил союзників. Петаччі швидко зорієнтувався і вирішив спробувати щастя самотужки. Одного разу на черговому обльоті він всадив — з усіма пересторогами — по кулі 38-го калібру в потилиці пілота та штурмана й, опустивши величезний літак до самої води, щоб уникнути зенітного вогню, долетів на бриючому до гавані міста Барі. Там вивісив у вікно свою сорочку на знак здачі в полон і дочекався британського військового катера. За такий подвиг його нагородили як англійці, так і американці, а також видали десять тисяч фунтів преміальних за передачу союзникам натискної міни. Слідчим він повідав дуже колоритну історію про те, як в одиночку шкодив фашистам після прийняття його до італійських ВПС, і наприкінці війни став ледь не найвидатнішим героєм Італії.
Відтоді все пішло як по маслу — його взяли пілотом, а пізніше капітаном у компанію «Аліталія», а як тільки відродилися військово-повітряні сили, повернувся у чині полковника до військової служби. Невдовзі його, у складі італійської команди зі шістьох льотчиків відкомандирували до передового ударного загону НАТО.
Джузеппе виповнилося тридцять чотири, і він почав задумуватись, а чи не пора облишити небо. Ідея стати вістрям натівської стріли йому не дуже подобалася. Настав час поступитися молодшим героям. Петаччі завжди полюбляв речі — помітні, яскраві, дорогі. Й зібрав непогану колекцію — парочку золотих портсигарів, золотий «ролекс-ойстер перпетшюел» на гнучкому золотому браслеті, білий кабріолет «лянча гран туризмо», цілу шафу модного одягу... А також мав купу жінок (він був одружений, але недовго, бо йому це не сподобалося). Тепер він бажав — а зазвичай завжди отримував те, чого бажав, — «мазераті-3500» у корпусі від Гіа[66], яку побачив у міланському автосалоні. А ще мріяв вирватися з блякло-зелених коридорів НАТО, сказати «прощавай» військово-повітряним силам і вирушити в новий світ під новим ім’ям. Щодо цього Ріо-де-Жанейро підходило якнайкраще. Але потрібні новий паспорт, багато грошей та organismo[67], причому істотний.
65
Focke-Wulf Fw 200 «Condor» (також відомий як «Кур’єр») — німецький швидкісний чотиримоторний літак, низькоплан. Спроектований як пасажирський авіалайнер для ліній середньої та великої протяжності, в тому числі трансатлантичних і трансконтинентальних перевезень. Обслуговував найвищих керівників Третього Рейху. Під час Другої світової війни виконував завдання далекої морської розвідки, морського бомбардування, транспортних перевезень та розвідки погоди. Усього виготовлено 276 літаків.
66
Дводверний автомобіль класу GT (Гран Туризмо). Випускали його з 1957 до 1964 року. Всього продано 1983 авто. Carrozzeria Ghia S.p.A. — одна з найвідоміших італійських фірм із кузовного дизайну. До речі, компанія працювала з «Мазераті» лише в 1966 та 1968 роках.